Розділ «Лірика»

До дівчат нещиро він зітха.

А дитинка — на руках у мами,

У невиннім безтурботнім сні,

Ніжними озорена квітками,

Усміхалась лагідно мені.

Впізнавала я у кожній рисі

Моє горе і мій світлий рай, —

У душі моїй в одно злилися

І кохання, і відчай.

«Мамо! Де мій тато?» — лепетало,

Громом німо гримало дитя.

«Жінко! Де твій муж?» — усе питало

Серця невгамоване биття.

Ні, тобі знайти його не вдасться,

Десь він пестить іншого синка;

Проклянеш, дитино, наше щастя,

Як зневажать люди байстрюка.

Твоя мати — о, пекельні муки! —

У широкім світі цім одна...

Вид твій додає мені розпуки,