Розділ «Частина третя. Экстремалды жайлылық»

— It’s all right, — відповів Федір. — Anyway, I agree with you in majority of your points. That day of crush was my last day in this corporation. There is no God in it.

— You shouldn’t say like this. God is everywhere, — заперечив Мошковіц.

— True. But still, I leave.

— O’kay, — Мошковіц повів бровою. — That would be amazing material for the newspaper, I suppose. These days in Ukraine really changed my heart. It is difficult for me to explain, how exactly, but I feel myself as a completely different person.

— Me too, — вони замовкли, і Федір відчув, як між ними встановився той особливий зв’язок, що іноді пов’язує людей на роки.

Поки тривали ритуали прощання, у голові в нього, практично оголена від звучання, образу і рис, продовжувала битися думка, наче заїжджений куплет пісні: «Так для чого ж все це? Так для чого ж?».

Після похоронів, опинившись знову в порожній квартирі, він старався не думати про Карманова, просто дозволив собі й своїм думкам побути собою — такими, якими вони були. Це справило цілюще, заспокійливе враження. Він відчув у собі якийсь немовби завмерлий внутрішній крик. Опісля цього мовчання гидкою видавалася сама лише думка полізти знову у соцмережі й дізнаватися, що відбувалося на виставці. Ба більше, весь світ, який він лише міг окинути внутрішнім поглядом — увесь він здавався йому чужим, порожнім і гидким.

Він справив свій вечірній моціон і ліг спати раніше, ніж звичайно, — близько о пів на дев’яту. Й уві сні з ним не відбувалося нічого.