Розділ «Частина друга. Deepwater horizon»

— Ну є трохи... — Смирна замовкла. Вона закотила очі, роздумуючи над моїм запитанням, і одночасно жувала авокадо. — Був собі звичайним дядьком. А потім у нього щось там сталося, я не знаю. Прорвало його. Просвєтлєніє прийшло, можна так сказати. Вони з Машкою познайомилися. А потім стали з марками експериментувати. Проводили холотроп у себе на квартирі. Я у них пару разів була, ти їв ЛСД колись?

— Та чув дещо, — відповів я.

— Ну, це такий героїчний я сказала б, період їхній був. Вони усіляких наріків із вулиці запрошували, їх продихували під ЛСД. Потім Машка продала свою клініку, у неї була клініка гомеопатична, Машка — лікар-гомеопат, — Смирна підсіла ближче і запропонувала скуштувати один кусник авокадо з сіллю і медом. — Коротше, Машка завагітніла, вони продали тут усе, що мали, і поїхали в Індію. Це така дуже екстремальна практика у нього, вони постійно довблять траву, закидуються елесде, жеруть гриби, ну таке... І вони у Варанасі народжували. Знаєш Варанасі? Це там, де трупи постійно спалюють, там таке місце є, типу крематорію. І вони там народжували... А, ну це в них із Машкою така тема постійна — роди правильні, виховання дітей, вони на цьому заморочені... Вони, коротше, там десь рік пробули, на Ґоа, Васік там із Машкою перехворіли всім, чим могли, я до них, до речі, їздила, ми з ними в гори ходили... в Гімалаї... Вони паспорти свої спалили, а потім ходили в консульство, щоб їм видали якісь довідки... От, ну і в них просто гроші закінчилися, і вони вирішили приїхати назад, я так зрозуміла, коротше, не ясно, що там у них, ну але зараз у Васіка ні копійки, вони живуть там разом із колишньою дружиною Васіка і сином шестилітнім, у трущобах якихось, в однокімнатній квартирі на Житомирській, а ще з ними брат їхній, Валєра, шестеро людей в одній кімнаті, ну таке...

— Героїчні люди, — сказав він, випускаючи дим крізь напіврозтулені губи. Мене ще добряче загрібало, і я до кінця ще не вірив, що Смирна сиділа на моїй кухні.

Він розглядав її обличчя у світлі лампи, низько опущеної над столом. Обличчя випромінювало красу. Чисту вроду. Високогірну виразність.

— Де так засмагла? — спитав він у неї так просто, наче вона — його дворова подружка з дитинства.

— Та я в Крим їздила. Жила на Меганомі.

— Сама?

Смирна кивнула.

— Уже пів на першу. Час вкладатися спати, — сказав він. — Я постелю тобі в кабінеті.

Смирна слухняно прослідувала за ним до кімнати для гостей — те, що Федір називав кабінетом. Вона одразу ж відчинила навстіж вікно і висунулася в нього ледь не наполовину, налякавши на мить тим, що її сіднички в шортах будуть останнім, що залишиться у нього в пам’яті після її передчасного кінця.

— У тебе тут часто гості бувають? — спитала вона лукаво.

— Іноді, — мовив Федір, розстеляючи їй диван. — Завтра мушу йти рано-вранці, ти можеш поспати, скільки хочеш.

— Ясно, — побачивши, що він із цим розстелянням постелі в кабінеті не жартує, відзначила вона. — Я теж маю йти зранку. Можу каву тобі зварити.

— Подивимося, — відповів він. — Світло у ванній буде ввімкнене, не бійся, це для тебе. Добраніч.

Він причинив двері й залишився насамоті. Тепер нарешті, коли в нього з’явився хтось, він відчув якою дорогою була йому його самотність і як не хотів би він розлучатися з нею.

Ти перетворюєшся на старого парубія. І справді — ще п’ять років тому сценарій їхньої першої ночі мав би геть інший вигляд.

Зона відповіла йому. Він зустрів Смирну. А до цього — йому подзвонив Карманов. Усе, що йому треба тепер робити — це наважитися ступити на нову територію, яка розпочиналася одразу ж біля його ніг. Усе працює.

Федір ще довго сидів на ліжку, підперши під спину подушку, курячи і видихаючи дим у відчинене вікно, намагаючись вмістити в себе це розуміння. Намагаючись скласти докупи той світ, у якому існувала і визначала хід речей Зона.

Перед сном він завважив непрочитане повідомлення від Карманова. «Привіт, Федоре! Вибач, не міг передзвонити, мав нараду. Звісно, всі пропозиції дійсні. Дзвони, будемо розмовляти».