Розділ «Частина IV»

– Ну, гаразд тоді. Бо мені однаково, кого вони там зведуть у герої. Якщо це зміцнить репутацію поліції, нехай малюють ненатурально-глянцеві картинки з таких, як я. Ми-то у себе знаємо, хто герой насправді, – сказав Волер. Холе вивудив із кишені ключі і зупинився перед своїм білим «ескортом». – І це я хотів сказати тобі, Харрі, від імені всіх наших. Справу розплутав ти, а не я або хто-небудь іще.

– Я просто виконував свою роботу, – похмуро зауважив Харрі.

– Свою роботу, так. Але я хотів поговорити іще про дещо. Сядьмо ненадовго?

У салоні стояв густий запах бензину. Харрі подумав, що десь іржа все ж проїла діру.

Від сигарети Волер відмовився.

– Перше завдання для тебе готове, – сказав він. – Воно нелегке і небезпечне, і, якщо впораєшся, розраховуй на повну співпрацю.

– Що за завдання? – Харрі випустив струмінь диму в дзеркало заднього огляду.

Волер помацав кінчиками пальців один із дротів, що стирчав із діри на приладовому щитку, де зазвичай міститься магнітола.

– Який вигляд мав Маріус Веланн? – запитав він.

– А ти як думаєш? Після чотирьох тижнів у пластиковому пакеті.

– Йому було двадцять чотири, Харрі. Двадцять чотири. Ти пам’ятаєш, які мрії в тебе були в двадцять чотири, які надії?

Харрі пам’ятав.

Волер криво посміхнувся:

– У те літо, коли мені виповнилося двадцять два, ми з Гейром і Соло вирушили подорожувати по молодіжній знижці й опинилися на Італійській Рів’єрі. Грошей на готель нам не вистачало, хоча перед тим, як поїхати, Соло вигріб усю касу тата в кіоску. Отже на ніч ми ставили намет на пляжі, а вдень просто ходили й витріщалися на жінок, машини та яхти. Дивно, що при цьому ми відчували себе багачами. Тому що нам було по двадцять два роки, і ми вірили, що все це – нам. Ніби новорічний подарунок, який чекає під ялинкою. Камілла Луен, Барбара Свендсен, Лісбет Барлі – всі вони були молодими. Може, вони ще не встигли розчаруватися, Харрі, га? Може, ще чекали, коли можна буде розпакувати подарунок?

Волер провів рукою по приладовому щитку і вів далі:

– Харрі, я щойно вислухав свідчення Свена Сівертсена. Ти можеш ознайомитися з ними пізніше, але вже зараз я можу сказати тобі, що станеться. Він обачливий, хитрий диявол. Переконливо розіграє з себе божевільного, обдурить присяжних і психологів, і до в’язниці його відправити побояться. Коротше кажучи, він опиниться в якому-небудь психіатричному відділенні, де поводитиметься зразково, і через кілька років його вже випишуть. Так і буде, Харрі. Ось що ми робимо з покидьками суспільства, які нас оточують. Замість того, щоб позбутись їх, перекладаємо з місця на місце, не розуміючи, що покидьки продовжують гнити, а коли дім перетвориться на заражений, смердючий щурятник, то буде вже пізно. Тільки подивися на країни, де злочинність укріпилася так міцно, що її вже не винищиш. На жаль, у нашої держави зараз надто багато грошей, і політики навперебій виявляють приклади щедрості й великодушності. Ми стали занадто м’якими та пухнастими, щоб брати на себе відповідальність за прикрості. Розумієш?

– Поки що так.

– Саме час з’явитися нам, Харрі. Ми візьмемо на себе відповідальність. Можна сказати, ми займемося прибиранням сміття, яке суспільство боїться взяти на себе.

Харрі затягнувся так глибоко, що сигарета затріщала.

– Що ти маєш на увазі? – запитав він, затримавши подих.