Розділ «Частина IV»

– Волер, напевно, мав на увазі зброю, яка у Сівертсена була з собою. Я б крикнув те ж саме.

– Авжеж, але знаєш, де ми знайшли той пістолет? У валізі.

– У Волера були усі підстави вважати, що перед ним чемпіон Дикого Заходу зі швидкісного діставання пістолетів із валізи.

Беата розсміялася:

– Ти ж підеш випити з нами пивця?

Він подивився на неї, й її усмішка застигла, а рум’янець залив усе обличчя та шию.

– Харрі, я не хотіла…

– Нічого. Відсвяткуєш за двох, Беато. Я свою справу зробив.

– Але просто побути з нами ти можеш?

– Навряд. Це остання справа в моїй кар’єрі. – Клацання – і недокурок світляком полетів униз. – Із наступного тижня я більше не поліцейський. Може, звичайно, саме це і слід було б відзначити, але не таким чином.

– І чим ти займешся?

– Чим-небудь. – Харрі підвівся. – Чим-небудь іншим.

На стоянці до нього підійшов Волер:

– Вже йдеш, Харрі?

– Втомився. Ну і як бути знаменитим?

Волер виблискував білозубою усмішкою:

– Усього лише кілька фотографій для газет. Та ти ж і сам прекрасно знаєш.

– Якщо ти про той випадок у Сіднеї, то мене представили таким ковбоєм за те, що я застрелив маніяка, а ти його спіймав живим і здоровим. Саме такий герой-поліцейський потрібний нашій соціал-демократичній державі.

– Це сарказм?

– Загалом ні.