Розділ «Частина II»

У Мьоллера в животі забурчало. Він сподівався, що це з голоду.

– А хороші новини у тебе є?

– Поліцейський відділок у Майорстуа виділив нам трьох співробітників, так що в нашій групі тепер десятеро. Співробітники Кріпос погодилися допомогти Беаті розібратися з предметами, знайденими у квартирі. Ми зібрали хорошу команду, враховуючи, скільки людей у відпустках. Ну, як новина?

– Спасибі, Волере, сподіватимемось, усе налагодиться.

Мьоллер поклав трубку і через плече кинув погляд у вікно, маючи намір повернутися до газет. Але так і залишився сидіти, незручно вивернувши шию і дивлячись на газон перед будівлею, тому що побачив, як із боку Грьонландслейрет з’явилася знайома фігура і повільно, але цілеспрямовано рушила у бік Головного управління поліції.

Мьоллер підвівся, вийшов у коридор і крикнув Єнні, щоб та принесла йому ще одну чашку кави. Потім повернувся в кабінет і спішно дістав із ящика стосик старих паперів.

Через три хвилини в двері постукали.

– Увійдіть! – крикнув Мьоллер, діловито розглядаючи дванадцятисторінкову заяву від громадянина, який звинувачував ветеринарну клініку на Скіппергата в неправильному лікуванні, що спричинило смерть двох його чау-чау.

Двері відчинились, і Мьоллер рукою зобразив жест «ну проходьте, проходьте», продовжуючи вивчати сторінку, де детально описувався екстер’єр собак, їхні дивовижні таланти й перераховувалися нагороди з виставок.

– А, це ти! – підвів-таки погляд Мьоллер. – Я гадав, ми тебе звільнили.

– Гм… Моя відставка лежить непідписаною на столі у начальника кримінальної поліції, і поки вона там, нам доведеться іноді зустрічатися. Чи ви проти, шеф? – Харрі налив собі кави і з чашкою, обігнувши стіл Мьоллера, підійшов до вікна. – Але це не означає, що я займатимуся справою Камілли Луен.

Б’ярне Мьоллер обернувся і подивився на Харрі. Він і раніше не раз бачив, як Холе, який іще вчора лежав на смертному одрі, наступного дня заявлявся на роботу червонооким Лазарем. Але однаково – досі дивувався.

– Харрі, якщо ти гадаєш, що про відставку я пожартував, то помиляєшся. Цього разу я не попереджаю, а повідомляю: це остаточне рішення. Усі минулі рази, коли ти порушував інструкції та правила, я за тебе заступався, але зараз брати на себе відповідальність я вже не можу. – Б’ярне Мьоллер пошукав у очах Харрі хоч тінь благання і не знайшов. На щастя. – Ось так, Харрі. Все, кінець.

Той не відповів.

– До речі, поки не забув. Стандартна процедура: зайди та здай усі залізячки, що за тобою числяться, – попросив начальник.

Харрі кивнув. Мьоллер уважно вдивлявся в його обличчя, але так і не побачив того, що чекав. А намагався він розгледіти здивованого хлопчиська, якому щойно дали по потилиці. Мьоллер поторкав нижній ґудзик сорочки. Авжеж, розібратися в Харрі непросто.

– Якщо вважаєш, що з користю проведеш тут останні тижні, я не заперечую – приходь. Від посади тебе не усунули, зарплату за цей місяць однаково отримаєш. Та і що у тебе є, окрім роботи…

– Добре, – байдуже відповів Харрі й підвівся. – Піду подивлюся, чи на місці ще мій кабінет. Потрібна буде допомога – тільки скажіть, шефе.

Б’ярне Мьоллер натужно посміхнувся:

– Спасибі за турботу, Харрі.