Розділ «Частина І»

– Ні. А в чому справа?

Мьоллер коротко розповів про подію і дав їй адресу.

– Направлю туди ще кілька моїх хлопців, – додав він.

– Кого?

– Кого знайду. Всі ж у відпустках. – Поклавши трубку, Мьоллер повернувся до списку.

Вказівний палець зупинився на Томі Волері.

У графі відпусток місяць проставлений не був. Утім, цьому Б’ярне Мьоллер і не здивувався. Йому іноді здавалося, що інспектор Том Волер узагалі ніколи не бере відпусток і майже не спить. Цей слідчий був однією з двох козирних карт відділу. Всі справи в ідеальному порядку, все робиться вчасно, і відмінна розкриваність. І, на відміну від другого козиря, Том Волер був людиною надійною, шанованою, з незаплямованою особовою справою. Загалом, не співробітник, а приклад для наслідування. З такими безперечними здібностями керівника Том із часом цілком міг розраховувати на крісло начальника відділу поліції, яке зараз займав Мьоллер.

Сигнал пробіг по дротах і задзвенів у телефонному апараті на іншому кінці.

– Волер, – відгукнувся звучний голос у трубці.

– Це Мьоллер. У нас…

– Секунду, Б’ярне. Зараз закінчу тут одну розмову.

Б’ярне Мьоллер чекав, барабанив по стільниці пальцями та думав, що Том Волер міг би стати наймолодшим начальником відділу за всю його історію. Хоча іноді Мьоллер відчував занепокоєння, тому що вся відповідальність ляже саме на Тома. Може, через його вік? Чи все-таки через ті два епізоди зі стріляниною? Двічі при затриманні інспектор удавався до зброї, а оскільки він був одним із кращих стрільців у поліції, обидва випадки мали летальний результат. Проте Мьоллер розумів: хоч як би парадоксально це не звучало, історії зі стрільбою кінець кінцем лише додавали Тому шансів на успіх. Зброю він застосовував для самооборони  – співробітники ОСО,[3] що проводили розслідування, не лише не знайшли доказів зворотного, але і зробили висновок, що обидва рази Том Волер виявив відмінну вправність і уміння приймати рішення в критичних ситуаціях. Хіба можна дати кращу рекомендацію кандидатові на посаду начальника?

– Вибач, Мьоллере. Мобільний. Чим я можу допомогти?

– У нас з’явилася справа.

– Нарешті!

Подальша розмова тривала десять секунд. Залишалося знайти ще одну людину.

Мьоллер подумав було про слідчого Халворсена, але той значився у відпустці – поїхав у рідний Стейнк’єр.

Вказівний палець спускався все нижче: відпустка, відпустка, лікарняний…

Начальник важко зітхнув: він дійшов до імені, бачити яке не хотів.

Харрі Холе.