Розділ «Частина перша»

– Ну то й що?

– Зрозуміло, що у такому крутому будинку, та ще й у такому районі Осло гроші – не проблема. Але їй не дозволили змінити його диван та столик. А коли людина без смаку, але з явним інтересом до інтер’єра, наполягає на своєму, – то зрозуміло, хто в домі хазяїн.

Харрі кивнув, більше своїм власним думкам. Перше враження його ніколи не обманювало. Катрина Братт виявилася розумницею.

– Тепер розкажіть, що ви думаєте, – попросила вона. – Це ж наче як я маю у вас вчитися.

Харрі ковзнув очима по старій, багатій традиціями, але абсолютно нереспектабельній забігайлівці під назвою «Лепсвік»:

– Я думаю, Бірта Беккер залишила дім не зі своєї волі.

– Але жодних слідів насильства немає!

– Бо все було добре сплановано.

– А хто ж злочинець? Чоловік? Найчастіше воно так і буває, правда ж?

– Ну, так, – відповів Харрі, відчуваючи, як думки розтікаються врізнобіч. – Винен завжди чоловік.

– Тільки ось цей конкретний чоловік був у Бергені.

– Так, схоже на те.

– До того ж відлетів останнім рейсом, отже ніяк не міг повернутися додому, а потім устигнути на ранкову лекцію. – Катрина додала газу й проскочила перехрестя біля Майорстуа на жовтий. – Якби Філіп Беккер був винен, він би вхопив наживку, яку ви йому кинули.

– Наживку?

– Ну, так. Коли ви запитали, чи були у неї зміни настрою. Ви дали Беккеру зрозуміти, що підозрюєте самогубство.

– І що?

– Та годі, Харрі! – голосно розсміялася вона. – Усі навколо, включаючи Беккера, знають, що коли йдеться про самогубство, поліція залучає до розслідування мінімум співробітників. Ви дали йому можливість підкріпити версію, котра – якби він був винен – була б йому на руку та розв’язала б більшість його проблем. Але він чітко відповів вам, що його половина раділа життю на повну котушку.

– Угу. Тобто ви вважаєте, що моє питання було «перевіркою на вошивість»?

– Ви ж постійно перевіряєте людей, Харрі. І мене – теж.

Харрі не відповідав, поки вони не доїхали до вулиці Бугстадвейєн, і лише тоді промовив: