Розділ «Частина перша»

З рота в батька тхнуло солоними гнилими водоростями.

До будинку хтось увійшов.

– Привіт! – долинуло з передпокою.

Юнас хотів було побігти мамі назустріч, але батько утримав його за плече й показав на ще не накритий стіл.

– Які ж ви молодці!

Вона стояла в дверях у нього за спиною, і Юнас вгадував у її захеканому голосі усмішку. Він узявся квапливо розставляти чашки та розкладати прибори.

– А якого чудового величезного сніговика ви виліпили!

Юнас запитливо повернувся до матері, яка розстібала пальто. Яка ж вона гарна. Смаглява, темноволоса, як і він сам. З ніжним-ніжним виразом очей. Майже завжди. Майже. Тепер вона вже не така струнка, як на весільних фотографіях, але, коли недавно вони їздили відпочивати в село, він бачив, як чоловіки на неї задивлялися.

– Ніякого сніговика ми не ліпили, – сказав Юнас.

– Хіба? – наморщила чоло мама, розмотуючи довгий плетений рожевий шарф, який він подарував їй на Різдво.

Батько підійшов до вікна:

– Мабуть, сусідські діти.

Юнас виліз на стілець і визирнув на вулицю. А там, посеред газону, прямо навпроти їхнього будинку, і справді стояв незграбний сніговик. Очі та рот викладені камінцями, а ніс – із моркви. Капелюха та шарфа в нього не було, та й рука була всього одна – тонка гілочка, висмикнута, як здогадався Юнас, із парканчика. І ще щось було не так: сніговик стояв неправильно. Юнас відчував: сніговика треба було поставити обличчям до дороги, до відкритого простору.

– А чому… – почав було він, але батько його перебив:

– Я з ними поговорю.

– Навіщо? – запитала мама з передпокою. Схоже, вона розстібала блискавку на високих шкіряних чоботах. – Це нічого не дасть.

– Я не хочу, щоб моєю ділянкою хтось вештався. От повернуся й поговорю.

Мати у передпокої зітхнула:

– А коли ти повернешся, любий?

– Завтра.