Розділ «ШЛЯХИ ЕНЕРГЕТИКИ»

Високоекономічні фото"і термоелементи стануть дійсністю, коли в розпорядження геліотехніки надійдуть дешеві напівпровідникові матеріали високої чистоти. Поки що вони надто дорогі. Звичайні електростанції обходяться дешевше. Але ж так буде не завжди!

Ми говорили про Сонце. Та не лише Сонце, а й маленький Місяць, наш природний супутник, може внести вклад в енергетику майбутнього. І вклад чималий «сто трильйонів кіловат-годин на рік, втричі більше, ніж заощаджено енергії і в річках! Двічі на добу місячне тяжіння змушує здійматися припливну хвилю в Океані. Двічі на добу набігає, а потім відступає вода, розтрачуючи надаремно свою енергію.

Припливна гідроенергетика зробила ще менше кроків, ніж геліотехніка. Припливний млин та водопіднімальна машина «ось і все, що вона створила досі. Проте останнім часом у різних країнах почали проектувати та будувати припливні електростанції, ПЕС.

Інженерам «будівникам ПЕС довелося зазнати чимало труднощів. Як не прагнули досягти рівномірної роботи турбін, нічого не виходило. А без цього енергія припливів була б куди дорожча за звичайну, яку одержуємо на теплових та річкових електростанціях. Тому чимало розпочатих колись будівництв не довели до кінця.

Становище змінилося, відтоді як почали створювати єдині енергетичні системи. Нерівномірність роботи припливних станцій тепер не стоїть на заваді, коливання потужності можна усунути за рахунок інших станцій. А з деяких міркувань ПЕС навіть вигідніші від гідростанцій. Вони працюють протягом усього року, Океан не знає ні повені, ні обміління, як річки. В усякому разі, гідро"і припливні електростанції вдало доповнюють одна одну.

Потужність припливних електростанцій велика. Так, скажімо, Мезенська ПЕС на Білому морі даватиме дев’яносто мільярдів кіловат-годин на рік «увосьмеро більше, як Волзька ГЕС імені XXII з’їзду КПРС.

«Синє вугілля», як називають припливну енергію, незабаром почне служити людині, як служить нині «вугілля біле» «енергія річок.

Ділянок, де можна споруджувати припливні електростанції, на земній кулі чимало. Берегова лінія Океану досить порізана, в багатьох місцях припливна хвиля підіймається на

десять, ба навіть на вісімнадцять метрів… Гребля відгороджує в затоці басейн. Вода навпереміну то входить у нього, то виходить назад. І відповідно то зростає, то спадає напір. Турбіну збудовано так, що вона може виробляти струм і може працювати, як насос, підкачуючи у басейн воду, коли слабшає напір. Це регулює роботу ПЕС.

Коли починається спад, на допомогу приходять інші електростанції. Вони дають енергію для підкачування води в басейн. Інакше ПЕС була б невигідна. Лише працюючи разом, допомагаючи одна одній, припливні, річкові, теплові станції зможуть давати енергії стільки, скільки потрібно будь-якої пори року, будь-якого часу на добу.

Слід зауважити, що будувати припливну станцію доводиться дещо інакше, ніж ГЕС. В річці не буває такої різниці в рівнях води, і річковій греблі не доводиться витримувати такого сильного напору хвиль. Гребля ПЕС набагато довша, часом вона простягається на кілька десятків кілометрів. Монтують станцію на спокійній ділянці затоки, де хвилі не заважають. А потім частинами відбуксировують її на місце.

Та не лише «синім вугіллям» вичерпуються багатства Світового океану. Сотні тисяч кіловат енергії на кілометр берега несе з собою штормова хвиля. Скільки ж енергії губиться, коли вирує Океан! Щоправда, шторми бувають не завжди, і, як скористатися штормовою хвилею, техніка ще не знає. Зате є намір змусити працювати звичайні хвилі, які здіймає вітер і кидає на узбережжя.

Може, поставити на хвилях поплавці і з’єднати їх важелями з насосами? Хвиля накачуватиме воду в басейн, а звідти вода прямуватиме до турбін… Чи подати воду нагору без усяких поплавців, примусивши хвилю рухатися до конічних лійок? Тоді вода, попавши у вузький прохід, з великою швидкістю рине до труби, що веде в басейн. Або, нарешті, поставити на поплавцях поршні з пружинами, щоб хвилі, рухаючи поршні вперед і назад, приводили в дію електрогенератор. Перші спроби вже зроблено. Та поки що потужні хвильові поплавкові ГЕС «лише інженерна мрія.

Можна було б спорудити в Океані ще й таку електростанцію, яка використовує різницю температур поверхневих та глибинних шарів води. Це так звана термоелектростанція.

Сонце прогріває воду лише з поверхні. Опустившись приблизно на кілометр, ми потрапили б у шар, де всього кілька градусів тепла. Особливо велика різниця температур у тропіках: тридцять градусів на поверхні і всього п’ять на глибині.

Якщо в котлі створити вакуум, вже при тридцяти градусах вода закипить, і турбіни одержать потрібну їм пару. Спрацьована пара надійде в конденсатор, охолоджуваний глибинною водою, і знову перетвориться на рідину.

Для океанських термостанцій, очевидно, обиратимуть такі місця біля узбережжя, де зразу починається велика глибина, їхня економічність буде незначна, бо перепад температур все-таки замалий. Отже, треба будувати не саму лише електростанцію, а цілий енергохімічний та почасти харчовий комбінат.

Щоб турбіна могла працювати на парі морської води, з неї треба вилучити солі. Конденсатор, у якому охолоджується пара, правитиме за джерело прісної холодної води. А це має неабияке значення для півдня. Крім того, насоси, накачуючи воду в котел, будуть водночас виловлювати рибу.

Таку станцію вже запроектовано. Слід сподіватися, що коли дослід буде вдалий, біля берегів південних морів виросте не один такий комбінат.

У тропіках, як ми вже казали, вода на поверхні тепліша, ніж на глибинах. А в Арктиці навпаки «нагорі лід, під ним вода з температурою вищою нуля. Знову перепад температур, і його теж пропонували використати для роботи термостанцій, тільки іншої будови.