Розділ «Іван Дзюба Чорний романтик Сергій Жадан»

Він усім наливав, хто сидів за столом.

Наливав по вінця, як самому собі…

Наливав і думав: «Коли тепер

ми іще зберемось без жодних справ?

Ще усі живі й ніхто не помер.

Я їх сам знаходив і вибирав.

Я їх сам кришував і сам боронив,

я їх вів за собою крізь морок і страх,

я тримався за них і дбав про них,

і запалював сонце на їх прапорах.

Молоді й веселі, неголені й злі,

вони правлять світ, як я їх учив.

Я їх знаю всіх, хто при цьому столі

глушить ром і мадеру, яка гірчить.

Я підтримую кожного словом своїм,

я дарую впевненість та благодать,

я годую їх і наливаю їм.

Але хто із них усіх мене здасть?»

Так з усією докладністю і з усією комічною серйозністю, ніби аж із настирною задокументованістю йде опис героїко-бандитської тайної вечері, що закінчується готовністю до жертовного пориву: «Ті в кімнаті, скінчивши свою сівбу, добивали зі столу останні пляшки й, увімкнуши кожен свою трубу, рахували пропущені за ніч дзвінки». Отож головні діяння попереду, і дещо з них ми ще побачимо.

То що воно таке? Біблія навиворіт — як були у світовій літературі Енеїди навиворіт? Але ж ні. Це не бурлеск. І не героїчна «сміховина». Це швидше драматичний гротеск. Як історичний час «прокручує» і перемелює віртуальну біблійну даність і як минуще зазіхає на вічне. Або, може: як вічне виглядає у світлі минущого і чи не є насправді вічним те, що нам зручніше вважати минущим.