Розділ «Іван Дзюба Чорний романтик Сергій Жадан»

розгублено навстіж розкинувши руці.

І баби, мов коні, спекою в милі

іржали до сонця в журбі та розпуці.

Майже та сама всенародна скорбота — й у фіналі ще одного апокрифу — «Генерал Юда»:

Несли на цвинтар хоругви згризлі,

плакали важко й нещадно.

Хворий Юда зализував рани, які дістав, ведучи в бій полки:

Валились мури, знищені вщент.

Повішені висли високо.

Хто цей генерал Юда, і який саме з трьох Великих Юд біблійних часів може тут пригадатися? Був апостол Юда, брат Якова, родич Христа — син Марії Клеопової, сестри Богородиці, автор одного Соборного Послання — він, здається, нічим перед людством не завинив, хоча його Послання миролюбністю не відзначилося. Був Юда Маккавей — справді великий войовник і не вельми милосердний, — який, вважається, визволив Ізраїль від влади сирійців. Може, це він? Нарешті, був Юда Іскаріот. Невже він не повісився, а став грізним войовником в ім’я Христа?

Біліла сіль, якою кропив.

Кров — предтечею Суду.

А може, це гротескова візія узагальненого образу кривавого пасіонарія, великого смертодавця за велику ідею, за будь-яке «правоє дєло»? І хоч здійснилася «мрія одвічна» його:

І люди похапливо падали в пил

під ноги Великому Юді, —

все одно і він не подужав законів природи:

Та вже непомітно, як у нору змія,

в тіло вповзала старість…

(Оцінімо силу цієї метафори!) Одначе ж Юдиному поріддю кінця немає:

І грався в дитячій порожніми гільзами