Розділ «Святослав Караванський ДО ЗІР КРІЗЬ ТЕРНЯ, або ХОЧУ БУТИ РЕДАКТОРОМ»

Постала перед світом Україна!

Форма вируюча в даному тексті не є аж така образна. Вона копіює російську форму бушующая, незамінну в російській поезії: бушующее море, бушующая стихия. У росіян ця форма добре “працює”. Але це не значить, що в інших мовах буде те саме. У нас – відповідно до наших лексичних можливостей – набула поширення інша форма: розбурханий натовп, розбурхане море. Форма ця відома і в поезії і в живому мовленні. З точки зору образности розбурханий (А) образніше від вируючого (Б), бо форму (А) наш мовний центр засвоїв у ряді образних зворотів, яких форма (Б) не творить.

Щодо слова палаючий, то його тут вжито не зовсім до речі. 1991 року, про який ідеться у вірші, в Україні не палали пожежі, пожежі палали в душах громадян. Це краще віддати словом розпалений. І я радив би автору такий варіянт:

Схрестилися і “слава” і “ганьба”,

Розбурхана, розпалена, нетлінна

Постала перед світом Україна!

ВИСТУПАЮЧИЙ чи ВИПНУТИЙ?

Звертання до дієприкметників полегшує працю автора, але воно може знизити якість викладу. Пише перекладач з польської мови: “Наталка мала великий, виступаючий живіт”. Можливо, що в польській мові така форма звучить добре. Але в нашому мовному одязі слово виступаючий відгонить міліцейським протоколом. Знову таки тут може зарадити дієприкметник минулого часу: “Наталка мала великий, випнутий живіт”.

ОТЯМЛЮЮЧИЙ чи отямливий?

У тексті літературознавця читаю таке: “Школа життя – то… школа… болісного прозріння й отямлюючої мудрості”. Бажання давати хід новим формам слів варте найвищих похвал. Слово отямлюючий у нашому мовному просторі безперечний новачок, і тому його слід вітати. Воно значить те саме що той, що отямлює або витверезливий. Привітавши новачка, починаю міркувати: чи не можна його якось скоротити? Хтось скаже: “А чим погане слово? Ви ж не відкидаєте цих форм просто з мосту”. Не відкидаю. Але пригадалася мені така історія з життя слів. М. Коцюбинський колись писав “Щемлячий тусок погнав його в гори”. Майстер ужив форму щемлячий, відкинувши меншовартий, на його думку, варіянт щемливий, визнавши, що близькість до російської форми щемящий піде на користь щемлячому. Аж на ділі вийшло навпаки. Сьогодні форма щемливий майже монопольно панує в художній літературі, відсунувши на задній план класикове щемлячий. Ця історія підкидає мені думку, що те саме може трапитись і з формами отямлюючий та отямливий. Не буду наполягати, що це так станеться, але спробую підставити свого похресника у наведену цитату: “Школа життя – то… школа… болісного прозріння й отямливої мудрості”. Остаточний присуд винесе його незбагненність Час.

ГЛИБОКО РЕФЛЕКТУЮЧИЙ чи ПРОПУЩЕНИЙ КРІЗЬ СЕРЦЕ?

Зацитую ще й філософа, який міркує про поезію: “Тут почуєш… відгомін… і задушевного слова О. Олеся… і тремтливого й водночас глибоко рефлектуючого Лесиного…”. Чи на місці тут слово рефлектуючий? Таж ідеться про поезію, а не про фізику. Бо, що значить слово рефлектувати? Щодо світла, то це віддзеркалювати, щодо звуків – відлунювати, а ще відоме лише науковцям – аналізувати свій психічний стан. Це останнє поети висловлюють образно (хоч, може, й не зовсім науково точно) – пропускати крізь серце. То чом би й не вжити цей термін у тексті про поезію? Спробую: “Тут почуєш… відгомін… і задушевного слова О. Олеся… і тремтливого й водночас пропущеного крізь серце Лесиного…”.

Як?

МЛЯВОТРИВАЮЧИЙ чи МЛЯВИЙ НА ПРОЯВИ?

У тексті про психіятрію я натрапив на термін млявотриваюча шизофренія. Що воно за термін? Це так “по-повстяному” перекладено російське вялотекущая шизофрения. Такі українізовані російські терміни аж ніяк не збагачують нашої мови. Мова, що “розвивається”, копіюючи іншу мову без огляду на збереження своєї оригінальности у виразових засобах, навряд чи матиме майбутнє. У нас мають поширення такі вирази: гострий на язик, меткий на вигадки, скорий на зальоти. Чи ж не варто піти за цим зразком, і назвати вищезгадану хворобу млява на прояви шизофренія?

11. НІЖ-НА-НІЖ ІЗ “ПОВСТЯНИМ” КОЙНЕ

У ЗМІ України в наслідок двомовности й за браком широкого україномовного середовища витворилось таке собі ЗМІйне койне, де замість української лексики “править бал” суміш Божого дару з яєшнею: лексика, здерта з мови “старшого брата”. На сьогодні це койне є ворогом № 1 української мови, бо воно її карикатуризує.

ОТРИМУВАТИ чи МАТИ (задоволення, насолоду, користь, щастя тощо)?

Пише критик “…читачеві запропоновано… отримати задоволення перед неминучим злом”. Українці отримують гроші, а задоволення, так само, як користь та успіх – мають. Цитую УРС АН УССР: мати користь – иметь (получать, извлекать) пользу. Російське получил пользу и удовольствие по-нашому = мав користь і задоволення. Якби росіяни не имели, а получали успех, то ЗМІ не завагалися б отримувати і успіх.

ОТРИМУВАТИ ЛЯПАСА чи ДІСТАВАТИ ЛЯПАСА?

Щождо ляпасів, стусанів, запотиличників, бебехів, то їх по-нашому не отримують, а дістають. Цитую: “Хай ще дістає він… від матері запотиличника, але має і… шану…” (О. Гончар). Так само наші горе-зальотники дістають, а не отримують по пиці, (в пику, в лице тощо). Дієслово діставати “задіяно” й коли йдеться про інформацію, назви, відповідь і т. д.: “Крейсер дістав назву Олег”. Декому ці речі вищі від зрозуміння, тому й читаємо такі перли: “…феномен отримав назву глобалізації…”, “…отримати відповідь неможливо”.

НАРОБОК, НАПРАЦЮВАННЯ чи ДОРОБОК?

Наше слово доробок – те, що зроблене, створене – не мало аналога в російській мові. Але мови розвиваються, тож і росіяни здобулися на слово наработка з подібним до доробку значенням. Цей факт дивним дивом відбився і на нашому мовному просторі. З’явилося нове слово наробок. Говорить поетеса: “Я вдячна… В.О. …, який узявся видати мою збірочку як наробок своєї землячки…”. Тут слово наробок око-в-око те саме, що й доробок. Чому ж така зміна? Бачте, доробок декому звучить патріярхально, по-хуторянському, а наробок – престижно, бо копіює наработку. Ще дехто йде далі й українізує наработку: “…культури… неевропейського походження… погано витлумачуються з залученням лише європейських напрацювань”. Чи ж так уже тут потрібен новотвір (до речі не дуже зграбний) напрацювання, коли можна легше і краще сказати “із залученням лише європейського доробку”? Напрацювання (наработки) у множині, - це те саме, що доробок у однині.

ВИДИМО-НЕВИДИМО чи ДО ГИБЕЛІ, ЯК МУРАШВИ, ЯК НАСІННЯ В ГАРБУЗІ?

Пише публіцист “…тепер таких контор розвелося видимо-невидимо”. Сказати, що видимо-невидимо неукраїнське слово не можна. Але воно вже терте-перетерте і на язиках і на папері! Я навів лише три можливих заміни цього слова. А їх є більше: як зірок на небі, як маку, як сарани, як черви, як піску морського, як сміття, хоч греблю гати (теж заяложений зворот). Якби на мене, я б сказав так: “…тепер таких контор розвелося як мурашви”.

ЗОБОВ’ЯЗАНІ чи МУСИТЕ?

“Лікарю, – сказав майор С., - Ви просто зобов’язані повернутися і святкувати Різдво разом з нами”. Це витяг з перекладу англійського оповідання. Чому тут у живій мові героя перекладачка вжила протокольне слово зобов’язаний? Чи ж так по-повстяному говорять за морем? По-англійськи ці слова мали б виглядати так: “Doctor, You just must return…”. Must – якраз і відповідає нашому мусите або повинні. Але на перешкоді цим словам став англо-російський словник, що ним, як видно з перекладу, користувалася перекладачка. Цей словник саме й переклав англійське must як быть обязанным, бо слова мусити росіяни не знають. З цього російського перекладу і постало українське зобов’язаний, бо РУСи совєтських видань, (а їх майже без змін повторюють “незалежні” видання), і на дух не терпіли слова мусити, обминаючи його десятою дорогою. Наслідком такого запланованого державою лінгвоциду української мови, герої творів, перекладених з інших мов на українську, балакають не людською мовою, а дерев’яним язичієм. Чи ж дивно тоді, що на українську книжку невеликий попит? Читач воліє читати якісний продукт. Висловлене людською мовою наведене вгорі речення звучатиме так: “Лікарю, – сказав майор С., - Ви мусите повернутися і святкувати Різдво з нами”.

НЕ ЗМУСИТИ ДОВГО СЕБЕ ЧЕКАТИ чи НЕ ЗАБАРИТИСЯ?

У цьому ж перекладі є й такий пасаж: “Герміона не змусила довго себе чекати”. Це теж наслідок сліпої віри словникам. Можливо, що в деяких ситуаціях такий закрутистий зворот і треба вжити, але перекладаючи з іншої мови не конечно вживати канонізовані у словниках звороти. У перекладі своєю мовою слід віддати зміст перекладаного, але заразом вживати найдійовитіші засоби своєї мови, давши їй шанс показати свої можливості. Нашою мовою наведений пасаж можна без втрат для змісту передати простіше: “Герміона не забарилася”.

ЛЕДЬ ЩО чи РАПТОМ ЩО?

Багато хто з писучої братії механічно перекладає з російщини, забуваючи, що такий переклад – це здебільшого карикатура. Читаю: “Друзі були такі: ледь що і біжать жалітися мамі…”. Ледь що – це механічний переклад російського чуть что. Переклад штучний, натягнутий. Знову таки подібні мовні “знахідки” не сприяють популярності української книжки. Читач хоче читати літературу із знаком якости. А для цього “писателям” треба глибше вивчати рідну мову. Ледь що українці не говорять. Натомість вживають раптом що: “Друзі були такі: раптом що й біжать жалітися мамі…”. Раптом що – це живий, непритягнутий за вуха зворот. Його нема у словниках – це правда. І це великий недолік. Державі – саме державі! – треба взятися до вишколу лексикографів та видання словників. І це позначиться на попиті на книжки.