Розділ «Святослав Караванський ДО ЗІР КРІЗЬ ТЕРНЯ, або ХОЧУ БУТИ РЕДАКТОРОМ»

ПОПРИ НА ТЕ чи ПОПРИ ТЕ?

Деякі мовні форми сучасних знавців “украінской мови” часом стають узагальненим ім’ям для цілої категорії мовних ляпів. Так, безграмотні форми української мови цілком слушно іноді кваліфікують, як здібні булочки, використавши форму, вжиту “знавцями” нашої мови замість пари здобні булочки. Сьогодні здібних булочок не бракує ні у пресі, ні у творах геніїв, ні у виступах “друзів народу”. Беру український гороскоп. Усе ніби о’кей. Аж раптом маю “булочку”: “Початок року Свині приніс Левам певні труднощі. Попри на те, що Сатурн усе ще рухається цим сузір’ям, пора неталану поступово минає…”. Ляпсус “попри на те” не поширений, бо мовці й писці віддають перевагу формам, глибше закоріненим у свідомість, як незважаючи на те, що або й не дивлячись на те, що. У нашому ж разі автору забаглося козирнути слівцем, мовляв, “і ми не з пальця роблені”. Та замість козирної ідіоми вийшов ще один приклад для колекціонерів лексичних ляпів. Відштовхнувшись від форми несмотря на то, геній перекладацтва не знав, що робити з прийменником на і втулив його туди, де він непотрібен.

ОБЛИЧЧЯМ ДО ОБЛИЧЧЯ чи ЛИЦЕ-В-ЛИЦЕ (ЛИЦЕ В ЛИЦЕ)?

Є помилки, що переходять з покоління до покоління. Ще десь у середині минулого століття я читав сміховинку про вираз обличчя до обличчя. То було XX століття. Але молоде покоління, що вже вчилося та й учило в незалежній Україні, тих сміховинок не читало, до словників не заглядало, а покладалося на свої мало не геніяльні перекладацькі здібності. І у висліді, як казали галичани, маємо відродження форми обличчя до обличчя у сучасних текстах. Не буду цитувати прикладів, бо сподіваюсь, що той, хто цю форму вживає, читає книжки. А раз читає, то може зробити відповідний висновок, щоб надалі не “сідати в мовно-лексичну калошу”, а взоруватися бодай на “запліснявілих” попередників: “Я… йду просто на нього [сонце], “лице-в-лице” (М. Коцюбинський).

ВДАЛИЙ ЧАС чи СЛУШНИЙ ЧАС?

Натрапляю якось на такий пасаж: “Це вдалий час для вирішення ділових питань…”. Чи ж не відчуває наше вухо у парі вдалий час якоїсь штучности, натягнутости? Відчуває. Чому? Бо подані у словниках як рівнозначні слова двох різних мов часом у лексичних парах або ідіомах не вкладаються у рамки записаного у словниках перекладу. Словники дуже часто не фіксують усіх можливих комбінацій того чи того слова. Автор наведеної цитати “відштовхувався” від російської пари удачное время (не дуже вдалий варіянт пари удобное время). Але в нашій мові у комбінації з часом прижився не прикметник вдалий, а інший епітет. Пари вдалий час у фолклорі та творах нашої літератури не засвідчено. Зате у нас існує пара слушний час: “Вони бояться, що ти… у слушний час повернеш в Україну” (І. Франко).

Саме цю пару і треба було вжити у наведеній цитаті. А укладачам наших РУСів варто додати до перекладу слова удачный прикметник слушний (коли йдеться про час).

ПЛАВЛЕНИЙ чи ТОПЛЕНИЙ?

Дієслово плавити у значенні топити, розтоплювати – накинуто нам ревнителями двомовности за часів “світлого минулого”. Але накинувши цю форму, архітектори лінгвоциду не змогли цілком викорінити слово топити з ряду форм. Такими формами лишилися топлене масло, топлений сир тощо. Тому вживання форми плавлені сирки, яка трапляється в сучасних текстах, є ляпсусом на взір здібних булочок. Різниця в тім, що здібні булочки “кидаються в очі” неофітам українського мовлення, тоді як плавлені сирки лишаються непоміченими, стаючи шовковими зайдами в українській мові.

* * *

Лексичні ляпи варто фіксувати. На сьогодні “найляпішим” лексичним ляпом – свого роду чемпіоном ляпів – слід вважати здібні булочки. Але і серед ляпів має бути конкуренція. Сьогодні ти чемпіон, а завтра, може, я. Не виключено, що десь, колись з’явиться лексичний ляп, що “переляпить” навіть інтелектуальних булочок.

49. НА ВСІ РУКИ МАЙСТРИНЯ

Частка аж в українській мові побиває всі рекорди ряснозначности серед коротких слівець. Словник Грінченка наводить дев’ять значень цієї частки, називаючи її сполучником. Пізніші словники мало чого додають до цього реєстру, називаючи аж часткою і сполучником. Я підійду до цього словечка чисто статистично: до кожного значення наведу приклад, а тоді підсумую.

Значення	Приклад	Як це висловити без частки
1. просто	аж диво бере	= просто диво бере
2. (так) що навіть	аж пекло сміється	= що навіть пекло сміється
3. цілих	аж три роки	= цілих три роки
4. нарешті	аж одного дня	= нарешті одного дня
5. якось	аж одного дня	= якось одного дня
6. лише	аж потім	= лише потім
7. абсолютно	аж по всіх кутках	= абсолютно по всіх кутках
8. мало не	аж улесливо	= мало не улесливо
9. вже	аж занадто	= вже занадто
10. просто таки	аж проситься	= просто таки проситься
11. самий	аж на вершечок зліз	= на самий вершечок зліз
12. не скорше, як	аж за рік	= не скорше, як за рік
13. щойно	аж тепер	= щойно тепер
14. доти	аж поки не вийде	= доти поки не вийде
15. так	аж ось коли!	= так ось коли!
16. майже	синій, аж чорний	= синій, майже чорний
17. навіть	ніби аж личить	= ніби навіть личить
18. ще	знак, узятий аж від ґотів		=знак, узятий ще від ґотів
19. настільки, що	тонкий, аж світиться	= тонкий настільки, що світиться
20. щойно	ні не був. Аж оце й тут	= ні не був. Щойно оце й тут
21. ніж коли	не раніше, аж вийде указ		= не раніше, ніж коли вийде указ
22. насправді ж	ніби спить, аж він умира		= ніби спить, насправді ж він умира

Отже, я нарахував аж 22 значення, з якими ця частка (часом сполучник) спливає з язика мовців. Як на таке мале слівце, то аж задосить. Але її можливості на цьому не кінчаються. Дальше дослідження “ролей” частки аж привело до ошелешливих висновків. Частка ця заступає у мовному потоці більше, як 50 значень! Поза тим, паруючись з іншими слівцями, частка аж творить ще десятки зворотів. Для прикладу наведу кілька таких зворотів, а повніше розроблю її співпрацю з “побратимами” у другому виданні праці “Секрети української мови”, яке має вийти незабаром, де наведу і всі 50 із гаком значень рекордсменки без співпраці з партнерами та кілька десятків її сполук з іншими словами.

	Пара	Значення	Приклад	Як це сказати без частки
1.	аж такий	= дуже:	не аж такий довгий	не дуже довгий
2.	аж ось	= нарешті:	аж ось настав піст	нарешті настав піст
3.	аж ніби	= майже:	синій, аж ніби чорний	синій майже чорний
4.	трохи аж	= дещо:	трохи аж сувора	дещо сувора
5.	аж десь	= зовсім:	аж десь у іншому селі	зовсім у іншому селі
6.	аж воно	= коли ж	аж воно і тут є вихід	коли ж і тут є вихід
7.	аж дуже	= надто	не аж дуже глибокий	не надто глибокий
8.	аж ось	= щойно	аж ось у цю мить	щойно у цю мить
9.	аж воно	= а втім	аж воно і тут є вихід	а втім і тут є вихід
10.	аж он як	= дуже	аж он як до речі	дуже до речі
11.	аж до	= а. до самого	аж до Києва	до самого Києва
		б. не виключаючи		аж до незалежности	не виключаючи не-сти
12.	аж такий	= настільки разючий		аж такий збіг?	настільки разючий збіг?
13.	аж потім-потім	= значно пізніше:		аж потім-потім випив	значно пізніше випив

До наведених вище зразків і додати нема чого. Які невичерпні можливості має наша мова! Це мала частка такі плоди пожинає. А мова ж має багато і часток, і сполучників, і прийменників, і числівників, і прислівників, і іменників, і прикметників, і дієслів. Хай беруть приклад з такої мацюпулі! А разом з ними і письменники з редакторами!

---

50. ТРИМАЙМО ВІЖКИ У СВОЇХ РУКАХ

---

Передача думки сигнальною системою спілкування – людською мовою – вимагає, щоб задіяні у словесному потоці сигнали (тобто слова) мали між собою логічний зв’язок. Цей зв’язок між дієсловами та іншими частинами мови досягається тим, що дієслова керують відмінками інших частин мови з поміччю прийменників і без них. Наприклад: дякую мамі. Слово дякувати вимагає, щоб іменник після нього відповідав на питання кому?. Сказати дякую мамо або дякую мама не можна. Моделі керування у різних мовах різні. Так, російське слово благодарить вимагає після себе питання не кому? а кого!: благодарю маму. Скажете благодарю маме, і вас можуть не зрозуміти. Моделі керування у кожній мові вироблялися продовж спілкування десятків і сотень поколінь, і становлять одну з особливих рис кожної окремої мови.

Сучасні генії, на жаль, не дуже добре володіють моделями керування українських дієслів іменниками і часто вдаються до неукраїнських моделей керування. Процес цей почався давно, ще за царів та цісарів, коли українці діставали виключно неукраїнську освіту. Навчені “штокати” або “дзекати” особи нерідко вдавалися до невластивих нам моделей керування. Хай як прикро, але подеколи під впливом імперської освіти імперські моделі керування витісняли наші споконвічні. Так, ще на початку XX століття в устах українців слово коштувати вимагало після себе питання кого?: “Мене (кого) це коштувало десять рублів”. Сьогодні ж це вже, як пишуть совєтські словники, застарілий вжиток. Насправді ж – це наш споконвічний вжиток, а коштувати мені (кому) – це суржиковий вжиток, який сьогодні став єдиним нашим вжитком. Втрата нашою мовою самобутніх моделей керування триває. Сьогодні щораз частіше знавці “украінской” мови зраджують кому замість кого, сміються над ким, замість із кого, нехтують чим, замість що (див. Бесіду 51), легковажать чим, замість легковажать що (див. Бесіду 25), учать чому, замість чого (див. Бесіду 51).

Поборювати цей шовковий лінгвоцид мусить Редактор.

НАСЛІДУВАТИ кому чи НАСЛІДУВАТИ кого?

Пише викладач української мови: “…деякі в’язні знаходили… втіху в тому, що… наслідували есесівцям (кому)..?. Цією фразою викладач викриває своє “малоросійство”: він викладає українську мову для заробітку, а думки думає російською мовою, бо це росіяни подражают кому. Українці ж наслідують кого. Думаючи по-російськи цей викладач автоматично переносить керування російського дієслова подражать (кому) на українське слово наслідувати, яке логічно ставить після себе питання кого. Правильно ж по-українськи треба сказати “…деякі в’язні… наслідували есесівців…”

ОПАНОВУВАТИ чим чи ОПАНОВУВАТИ що!

А це пише не хто, а редактор журналу: “…дівчина уперто опановувала науками…”. Той самий феномен. У попередньому абзаці викладач заробляв на українській мові, тут теж головна мета – заробіток, тільки на цей раз на ниві журналістики. Російське слово овладевать, яке має свого українського близнюка-кальку оволодівати, ставить після себе питання ким/чим. Наше ж некальковане слово опановувати ставить після себе питання кого/що:

“…І пустиню (що) опанують Веселії села” (Т. Шевченко).

Той же хто думає по-російськи, а тоді береться писати “по-украінскі”, не опанувавши як слід нашої мови, переносить керування іменниками російського слова овладевать на українське слово опановувати. Відбувається таке миле серцю русифікаторів “злиття” мов, а на ділі лінгвоцид однієї мови і розширення сфери панування з боку другої. Наведену ж на початку абзацу цитату по-нашому слід віддати так: “…дівчина уперто опановувала науки…”.

ЗРАДЖУВАТИ кому чи ЗРАДЖУВАТИ кого!

Сьогодні можна дістати “удар у спину” там, де й не подумаєш. Пише зрілий письменник та ще й галичанин!: “…татари зрадили Хмельницькому (кому)…”. (Не думаю, що в сучасній літературній газеті це може бути правка мовного редактора).

Дієслову зраджувати в українській мові споконвіку властиво ставити після себе питання кого?. У найстародавніших записах народніх пісень, в українських думах ХVІ-ХVІІІ ст. і до XX століття існувало тільки таке керування. Брак української освіти породив у середовищі інтелігенції відхилення від норми під впливом керуваня російського слова изменять (кому). Це були поодинокі відхилення. Наприклад, у пісні, поширеній в УССР: