Розділ «Святослав Караванський ДО ЗІР КРІЗЬ ТЕРНЯ, або ХОЧУ БУТИ РЕДАКТОРОМ»

* * *

Це все, що можна сказати на цю тему без зайвого словоблудства. А тема ж неорана, цілинна. І для дисертантів і для лексикографів.

45. У ЗГОДІ З МОВНИМ СМАКОМ І БЕЗ

Говоривши про лексичні новотвори, треба підкреслити, що вдала словотворчість можлива тоді, коли вона не суперечить мовному смаку. Дехто може спитати “А що воно таке мовний смак? Як його можна визначити?”. Почнім із смаку взагалі. Беру тлумачний словник. Слово смак має кілька визначень. До мовного смаку найкраще підходить таке: Розвинуте почуття прекрасного, здатність до естетичної оцінки.

Наша мова з естетикою – нерозлийвода. Що ж до того, як визначити почуття прекрасного і естетичну оцінку, то не лізьмо у нетрі людської мудрости, а поставмо крапку. Мовний смак – це мовний смак, і цим усе сказано. Правда, ми знаємо, що “смаки різняться” і “на колір та смак товариш не всяк”. Тим-то і мовний смак і “почуття прекрасного” можуть бути різні. Як тут бути? А дуже просто – я висловлюю свою точку зору, а хто має іншу – хай висловить свою. І вовки будуть ситі й кози цілі. Приклади ж розставлять усі крапки над “і”. Домовмось лише, що новотвором зватимем слово, не зафіксоване у більшості відомих словників або яке вжито з невідомим досі значенням.

ВІДШУКОВУВАТИ чи ВІДШУКУВАТИ?

Взявши попереднє до уваги, читаю: “Відшуковуючи в земному неземне..”. У жодному з наявних у мене словників слова відшуковувати не значиться. Значить – новотвір. У згоді з мовним смаком? Мабуть, – ні. Наш мовний смак, поза всім іншим, не схвалює задовгих слів. Нащо говорити відшуковувати, коли існує коротше відшукувати? Чи відшуковувати має якісь естетичні переваги перед словом відшукувати? Жодних. Як бачимо, мовний смак якоюсь мірою узгоджується і із звичайною побутовою логікою: нащо зайві звуки?

ВІДЧУТИ ВПЕВНЕНІСТЬ У СОБІ чи ВІДЧУТИ ТВЕРДИЙ ҐРУНТ ПІД НОГАМИ?

До новотворів слід зарахувати переробки сталих зворотів з протилежним або трохи іншим значенням. Відомий автор пише: “Прошу пробачення, – …втрутився Лібіх, відчувши твердий ґрунт під ногами…”. Існує ряд сталих зареєстрованих зворотів із словом ґрунт: вибити ґрунт з-під ніг, втратити ґрунт під ногами, мати твердий ґрунт під ногами тощо, але звороту відчути ґрунт під ногами – нема. Це авторська новація, авторська праця над словом. Новотвір образний і пасує до художнього твору. Мовний смак схвалює.

ВПАСТИ В ДИТИНСТВО чи ЗДИТИНІТИ?

Іноді авторові доводиться для точного зображення події чи факту іти проти течії усталеного слововжитку, і то навіть, вдаючись до запозичень. Критерієм доречности такого кроку буде художній успіх або невдача. Усе вирішує творча доцільність. Про європейське Різдво міркує письменниця: “Різдво – це шанс і право кожного стати дитиною… – радіти, впасти в дитинство”. Згідно з нормами української мови вираз впасти в дитинство – русизм, бо ми маємо слово здитиніти.

Але звороти із словом впасти цілком українські: впасти в розпуку, впасти у гріх, впасти в непам’ять, впасти в амбіцію тощо. У даному тексті сказати “…стати дитиною… – радіти, здитиніти”, просто нема як, бо тимчасово стати дитиною – це таки не здитиніти, а впасти в дитинство. І наша мова має всі права на користування цим виразом, коли того потребує розповідь. Але впадати в дитинство треба обережно. Цей вираз не слід вживати, наприклад, як це зробив інший автор: “…просторікування… скидалися на маячіння… людини, яка на старості впала в дитинство”. Тут якраз на місці буде здитиніла.

ПОЧУВАТИ СЕБЕ В РІДНІЙ СТИХІЇ чи ЧУТИСЯ У СВОЇЙ ТАРІЛЦІ?

До переробок стандартних виразів належить і вживання звороту чутися не в своїй тарілці без заперечення: чутися (почуватися) у своїй тарілці. Пише авторка: “Серед книг – я почуваюся у своїй тарілці”. Мовний смак таку переробку може тільки привітати. І коротко, і просто, і зрозуміло.

ШПИГАЮЧИЙ чи ШПИГУЧИЙ?

Читаючи вдало написані описи талановитих авторів, мимоволі помічаєш промахи й у майстрів пера. Пише першокласний стиліст: “…вороновані вінчестери визирали з-поміж… топірців, сікачів і ще якихось ріжучих, колючих, шпигаючих знарядь убивства”. Чи не краще звучало б “…ріжучих, колючих, шпигучих знарядь убивства”? Ми ж кажемо стрибучий від стрибати, співучий від співати, а чому не сказати шпигучий від шпигати? Мовний смак не проти.

БОРЗОПИСЕЦЬ чи АКУЛА ПЕРА?

Політичні системи своєю настирливою пропагандою можуть аж так заялозити окремі лексичні одиниці, що вони викликають оскому в читача. Тому поява вдалих синонімів на зміну “зачовганим” виразам буває просто необхідним профілактичним засобом у мові. Під цим оглядом поява у сучасній публіцистиці виразу акули пера на означення певної категорії газетярів, що їх преса “зрілого соціялізму” охрестила борзописцями, свідчить про безперечний мовний смак тих, хто вживає цей новітній синонім. Так само як з епохою царату відійшли в небуття слова й вирази прикажчик, жовтий білет, престольний град тощо, відходить або й уже відійшов цілий жмут слів та виразів, характерних для преси соловецьких часів. Канучи у прірву забуття п’ятирічки, ударні будови, парткоми й профкоми тягнуть за собою й улюбленця червоної пропаганди борзописця. Хай земля буде їм пухом!

* * *

Якось треба підсумувати ці роздуми. А ось як: хочеш бути оригінальним у мові? Плекай мовний смак і почуття прекрасного!

46. ЗА ВСЕОСЯЖНУ МОВНУ ПАЛІТРУ!

Коли глянути в українські словники, видані до 1917 р., то можна подумати, що українська лексика досить обмежена у стилістичних нюансах. Так, словник Желехівського згадує лише кілька стилістичних шарів нашої лексики: евфемічний, іронічний, застарілий, образний, поетичний, тривіяльний і жартівливий. Словник Уманця і Спілки розрізняє вже трохи інший діяпазон стилістичних відтінків, виділяючи збірні, здрібнілі, книжні, пестливі, церковнослов’янські словесні одиниці, а також медичні та музичні терміни. Грінченко, лишивши нам один з найдовершеніших словників, виділяє у словнику такі шари лексики зоологічні, пестливі, орнітологічні (птахи), ботанічні (рослини), збірні, збільшувальні та зменшувальні. І це все.

Ці словники навіюють думку, що наша мова бідна стилістично, бо у словниках не згадано вульгарної, дитячої, діялектної, жаргонної, лайливої, військової, релігійної, фамільярної, урочистої лексики, а також термінів біології, астрономії, філософії тощо. Але від мовознавчих праць самодіяльних ентузіястів годі вимагати більшого. Подякуймо їм і за те, що зроблено самовідданою працею.

Так було з нашими словниками до 1917 року. А після? На початку революції та радянської епохи словники дещо покращили стилістичну палітру нашої лексики. Так, РУС УАН за редакцією А. Кримського пропонує стилістичні позначки майже до всіх різновидів лексики в тому числі й урочистої. Зате виникає інша проблема. Стилістична позначка для урочистої лексики є, а самої урочистої лексики у словнику нема. Той же РУС Кримського (а за ним і всі інші РУСи), слово возвеличивать, перекладає формою звеличувати, а урочисто вживаного возвеличувати не наводить. Не обходиться совєтська лексикографія і без анекдотів. Так, УРС АН УССР у шести томах наше слово глагол рівняє з російським глаголом, не пояснюючи, що це не граматичний термін (не дієслово). Такий неточний переклад може збити читача з пантелику. Насправді ж глагол – це урочистий відповідник до слова слово: “Читаєм Божії глаголи!..” (Т. Шевченко). Гляньмо ж на деякі з цих глаголів.

ЗАСЯТИ чи ВОЗСІЯТИ?

РУС А. Кримського слово воссиять перекладає як засяти. Пізніші РУСи додають до цього засіяти, засяяти. Чому така обмежена палітра? А наші ж колядники співають “…звізда ясна возсіяла…”.

Слово запозичено із старослов’янської мови. Звідти ж запозичили його й росіяни заходами київських “вчених людей”. То чому ми не маємо права на старослов’янську спадщину, коли йдеться про урочисту лексику? Чи ж ця книжна мова прийшла на Північ не з Києва? Чи існує небезпека, що ми станемо вживати слово возсіяти, замість засяяти або зазоріти? Такої небезпеки нема: слово возсіяти має обмежену сферу вжитку, але таки належить до урочистої лексики. На те й існує у словниках позначка “ур”, щоб відповідно характеризувати такі слова у мовному реєстрі. Слова із приростком воз-: возвеселити, возгласити, воздати, воззвати, вознестися, возстати тощо, полюбляв уживати Т. Шевченко для досягнення ефекту урочистости:

“Послав на землю їм пророка.

Святую правду возвістить!”