Розділ «Святослав Караванський ДО ЗІР КРІЗЬ ТЕРНЯ, або ХОЧУ БУТИ РЕДАКТОРОМ»

Щоб у дні ракет до-зір-ідучих

Солов’я не в силі зрозуміть?

Слова несетЕ, беретЕ, живетЕ, даєтЕ ми наголошуємо на останнім складі. Інакше – це київське койне.

ГАРАЗДИ чи ГАРАЗДИ?

Слова гаразди і негаразди часті гості сьогодні у ЗМІ. Але на радіо й телебаченні вони, очевидно, часом або й завжди звучать неправильно, бо словники не одностайні щодо наголосу в цих словах. Якщо Б. Грінченко та СУМ АН УССР наголошують його на И: гараздИ, то РУС АН УССР наголошує на А: гарАзди. І словники незалежної України повторюють цей нонсенс. Так РУС, виданий ”Абрисом”, пише “бажати усяких гарАздів”. Чисте тобі койне, а не українська мова. Почну з приказки: “Нема бідИ, щоб не вийшли гараздИ, і нема гараздУ, щоб не вийшов на бідУ”. Ця приказка свідчить, що слово гарАзд й у непрямих відмінках треба наголошувати на закінченні: у гаразді, гараздОм тощо. І на це є доказ. Словник Желехівського: “оставайтеся в гаразді”.

РУКОПИСНИЙ чи РУКОПИСНИЙ, ПРАВОПИСНИЙ чи ПРАВОПИСНИЙ?

У “Букварі южноруському”, укладеному Т. Шевченком, рукою Шевченка у слові рукописна, посталено наголос на О. І це відповідає нашій традиції наголошення: коли від три-і-більше-складових іменників з жіночим наголосом (на другому складі від кінця) ми творимо прикметники, то наголошеним у прикметниках лишається той самий звук, хоч тепер цей наголос – дактилічний:

Ямпіль – Ямпільський, колОдязь – колОдязний,

дурИсвіт – дурИсвітський, коштОрис – коштОрисний,

ненАвисть – ненАвисний, літОпис – літОписний (А. Кримський ),

отже рукОпис – рукОписний, правОпис – правОписний.

Так ці слова наголошувано, поки до них не взялися “академіки”. Хоч правильний наголос у слові рукОписний зберігся в РУСах АН УССР до 1962 р. Але Академія УССР поклала край такому відхиленню від братніх мов. А незалежні від логіки сучасні фахівці не можуть, та й щиро кажучи, не хочуть щось із цим робити.

ТІСНЯВА чи ТІСНЯВА, ТРІСКОТНЯВА чи ТРІСКОТНЯВА?

Українським словесним формам великою мірою властивий дактилічний наголос – на третьому складі від кінця: кОлесо, пОдруга, зАчіпка, пОдушка, рЕшето, рішення, серЕдина. Саме такий наголос фігурує й у словах пліснява, тупОтнява, тИскнява (Грінченко), шамОтнява, пИскнява (Грінченко), гуркОтнява.

Ці приклади відбивають акцентологічну модель, за якою наголошувано слова такої структури. Та, на жаль, логіка не часто гостює у тих, хто записав у совєтських, а потім і в “незалежних” словниках форми тіснЯва, тріскотнЯва, пискотнЯва, стрекотнЯва. Чи ж може мовець, який стало говорить тупОтнява, гуркОтнява, шамОтнява, говорити раптом тріскотнЯва, пискотнЯва? Або після плІснява і тИскнява – говорити тіснЯва?

Десь-таки, моделі, схвалені нашим мовним центром, не так легко ламати згідно з примхами не дуже підкутих спеців. Але словники видруковано, розтиражовано і ними керуються вчителі та творці мовних конкурсів. Наш поет-мученик заклинав: “Орися ж ти, моя ниво, долом та горою…”. Ореться академіками. А що виростає?

ОПІКУВАТИСЯ чи ОПІКУВАТИСЯ?

Сучасні словники, як і в УССР, наголошують це слово на А: опікувАтися. Цей неправильний наголос має довгу історію. М. Комар у своєму “Словарі російсько-українському” (1893 р.) наводить слово опікувАти і зазначає, що запозичив його із словника Желехівського. Однак у Желехівського слово це наголошено інакше: опІкувати. Помилку Комаря повторюють усі пізніші словники вже й у слові опікувАтися, яке мовці вимовляють лише опІкуватися. Що саме так треба наголошувати це слово свідчать похідні форми опІкуваний та опІкування, наголошені на І у тих самих словниках, що слово опікувАти наголошують на А. Якби наголос у слові опікувАти був на А, то похідні форми були б опікувАння й опікувАний.

* * *

Тему цю годі вичерпати на одній сторінці. Хибних наголосів у словниках – не буду гатити гать, – є й переє: дорОбок, тріпАти, нестИ, плестИ (треба нЕстИ, плЕстИ). Доведеться до цієї теми вертатися не раз.

40. СЛОВА-РОБОТИ

Вираз жива мова дає підставу гадати, що й слова у живій мові – живі. А раз так, то мають бути й неживі або мертві слова. І вони є – слова забуті й невживані. А як назвати слова неживі, але вживані? Тут на поміч приходить техніка: такі слова найкраще визначить слово робот. Слова-роботи – слова неживі, які діють у книжній мові так само, як у техніці – роботи. Слова-роботи ніколи не виникають у живій мові. Їх творять укладачі словників, звідки вони потрапляють до книжно-бутафорної мови, а з неї можуть потрапити і до живої мови, поповнюючи лави повстяної лексики. Зробити з живого слова слово-робота неважко: варто лише змінити наголос. Так наше слово осідок (наголос на О) СУМ обернув на робота, змінивши наголос на І: осідок. Слово осідок уже не живе слово, а слово-робот у бутафорній мові Радянської України. Редактор XXI ст. має поборювати роботів, бо їхня щораз більша присутність у мові загрожує обернути живу мову на царство роботів.

ПРОВАДЖЕННЯ чи СУДОЧИНСТВО?

Чи можна “з маху” зрозуміти, що значить слово провадження? Його найчастіше вживано з додатком: провадження робіт, провадження слідства тощо. Окремою одиницею це слово практично незрозуміле. Що ж роблять наші вчені юристи? Затим що це слово відповідає в наведених виразах російському производство, вони перекладають производство (судове) як провадження. Але слово производство в російській юридичній практиці утворилося скороченням слова судопроизводство. Производство із судопроизводства – це не провадження, а судочинство. Росіяни скорочують судопроизводство (6 складів), а ми судочинство (4 склади) – ні. І коли вираз “провадження справи закінчено” можна терпіти, то вираз “Почалося судове провадження” і подібні вирази звучать по-нашому карикатурно. Тут треба сказати просто “Розпочато судочинство”.

ЗІТХАЧ чи ЗІТХАЙЛО або ПОТЕРПАЙЛО або ПОТЕРПАЧ?

Словники рекомендують слово зітхач як відповідника російського вздыхатель. Але жоден письменник, жоден перекладач слова-робота зітхач не вживає. Не наводить зітхача і СУМ, бо писемна мова його не знає. Уже ближче до української мовної стихії слово зітхайло, але і його не вживано. Існування ж зітхача в інших мовах свідчить, що така категорія закоханих людей існує у природі і потребує мати свого представника й у мові. Отже, тут потрібна винахідливість мовців, а саме літераторів, філологів та й просто словолюбів. Автор цих рядків і собі думав над зітхачем, і йому здалося можливим вживання у цій ролі слова потерпайло або потерпач. Цікаво, чи матиме цей новотвір прихильників?

САМООКУПНИЙ чи САМОВИПЛАТНІИЙ?

Слова-роботи переважно копіюють інші мови, і у двомовному середовищі їх часто розуміють через іншу мову. Наприклад, наше слово-робот обтічний двомовні особи розуміють через слово обтекаемый. Щось подібне має місце й зі словом самоокупний. Слово – без сумніву – неживе, а бездарно скопійований з російської мови робот, що його найлегше і зрозуміти через цю мову. Зате слово самооплатний, також зафіксоване у наших словниках, можна зрозуміти без посередництва іншої мови. Галичина знає ще одного – безперечно живого – синоніма слова-робота самоокупний – слово самовиплатний. То яке з них ближче до нашої мовної стихії?