Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА ПРИЧАЛ ПЕТРА ДОБРИНІ»

Ще одне, і це теж дуже важливе: кампанію цькування проти мене підтримують власті. Ви спитаєте чому? Тому, що їм важливо скомпрометувати мене, секретаря Комітету ветеранів, щоб потім сказати людям: дивіться, хто кличе вас в похід проти американських ракет, хто ховається за гаслами прихильників миру — зрадники національних інтересів, агенти Москви! Ці джентльмени з Сіті, ці рицарі золотого кола готові на все, готові заплатити яку завгодно суму, аби тільки панувала їх брехни, а не моя правда. Вони розуміють, що моя правда сильніша від їхніх грошей, але не бажають з тим миритися і ніколи не примиряться, поки не прийде їх кінець.

Ну, ось, мабуть, усе… Тепер ви знаєте, як важливо для мене знайти докази того, що я не вбивав Кребса. Мені потрібно знайти його тіло. Я повинен привезти його в Лондон. Хай вони переконаються, що на ньому нема ні ножових, ні вогнестрільних ран. Хай переконаються, що він помер від якоїсь хвороби ще до того, як розбився наш «брістоль-бофорт».

Містер Белч замовк. Знову було чути, як риплять швартові канати і зло гупає у стінку пірса хвиля прибою. Добриня поглянув на Калікіна. Той сидів похмурий. Густа брова зламалась біля перенісся, губи витяглись у пряму лінію, в напруженому думанні дивилися за ілюмінатор сірі, глибокі від душевного хвилювання очі.

— Кассію… Янг Пітер. Май френдс… Я хочу знати, чим ви можете мені допомогти. Ні з чим не крийтесь. Я витримаю. І не звертайте уваги на ці таблетки, я ковтаю їх уже добрий десяток років. Говоріть мені тільки правду. Я слухаю…

І Касян розповів про знахідку, яка трапилась йому майже десяток років тому на березі Форландської протоки, неподалік мису Лінней.

… Того року літо на Шпіцбергені стояло тепліше звичайного. Бліде від безсоння сонце ліньки перекочувалось від горизонта до горизонта. Гольфстрім дихав м'яким теплом Атлантики і, смакуючи, немов леденці, облизував на берегах останні припаї. Саме того літа Касяну пощастило знайти уламок пропелера знаменитого «Латама». Підігрітий удачею, він уважно обстежував смугу прибою і несподівано побачив труп. Здалеку видалось — море викинуло на берег чергову свою жертву. Однак, підійшовши ближче, зрозумів, що помилився: труп тягли з берега, а точніше, з глибини острова, але з якоїсь незрозумілої причини кинули біля самої води. Здивувало і те, що з чоловіки, який з усього видно помер уже давно (навіть Гольфстрім і сонце не змогли його розморозити), була зірвана одіж. Що за підлість — зняти з мертвого, скованого вічною мерзлотою тіла, все, навіть натільну білизну, і лише для того, щоб покинути всі ті пошматовані ганчірки поруч на березі.

Касян переніс тіло нещасного до камінного хреста на мис Ліннея, де й поховав у старій братській могилі команди норвезького китобійного судна «Карл Інгелот», після чого знову вирішив дослідити місце. Невдовзі побачив сліди, залишені двома парами чобіт, підкованих залізними шипами. Таких чобіт на острові ніхто не носив — ні норвезькі звіробої, ні російські шахтарі чи портовики. Така обувка могла належати тільки чужим, що знали, де шукати цього нещасного. Бідакові і на тім світі не було спокою, певне, був зв'язаний з цим світом міцною вірьовочкою, яку не змогла розірвати навіть всесильна смерть.

— Довго йшов я по сліду, — продовжував свою оповідь Касян. — Іду і думаю: не може бути, щоб ці візитери не залишили зворотньої адреси. Вже дуже почерк у них розмашистий.

Містер Патрік слухав з таким напруженням, що здавалось — нерви його не витримають, луснуть. Помітивши це, Касян намагався якомога швидше дістатися до суті, та все ж важливі деталі не дозволяли робити це швидше, аніж посувався сюжет його оповіді.

— І ось, не дійшовши з півкілометра до місця катастрофи «бофорта», я знайшов…

— Що?! скрикнув містер Белч.

— Ось це. — Касян простягнув Патріку срібний портсигар з монограмою Мак-Ллойда.

Той довго вертів його в пальцях, роздивлявся жучка на кришці, однак нічого не зрозумів у хитросплетених буквах, підвів на Касяна розгублено-благаючі очі.

— Натисни кнопку і прочитай напис на внутрішньому боці кришки, — підказав Касян, боючись як би друга не вдарив інсульт. Та не встиг він про це подумати, як містер Велч з криком:

— Це він! Це Мак-Ллойд! — скочив з дивана і кинувся до дверей. — Ей, хто там?! — закричав що було сили.

— Я тут, чіф! Що накажете? — виріс у дверях вахтовий. Це був уже немолодий матрос, з важкою щелепою і рудими, як у більшості шотландців кучерями.

— Гаррі! Біжи до Джейн! Розшукай Хосуела! Скажи їм, що Кребс знайшовся! — він потряс над головою портсигаром. — Скажи, що в наших руках тепер неспростовні докази проти Мак-Ллойда! Біжи!

— Слухаю, капітане!

Гаррі зник. Містер Патрік Белч причинив двері і повернувся до гостей. Очі його палали бажанням помсти, лице розпашіло і світилося переможною посмішкою.

— Ти зверни увагу на дату, — сказав Касян. — Квітень п'ятдесят дев'ятого. Виходить, вони були на острові перед…