Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА ПРИЧАЛ ПЕТРА ДОБРИНІ»

— Так, я зрозумів! Перед тим, як… Я розумію, розумію. Повернувшись звідси, вони і розпочали цю ганебну кампанію проти мене. Тепер багато що проясняється. Цей портсигар — важлива ланка в ланцюзі доказів, як кажуть у суді. Дякую тобі, Кассію! Величезне спасибі!

Містер Белч хотів було знову наповнити чарки, проте не зміг цього зробити. У нього знову тремтіли руки. Він потримав пляшку віскі, що танцювала в його руках, і опустив її в гніздо на. столику. Потім, помітивши, що на нього дивляться, розгубився і, щоб приховати хвилювання, одійшов до ілюмінатора. В кают-компанії було тихо, тільки плюскотіла за бортом хвиля і рипіли у кнехтах швартові канати.

Касян довго дивися на флягу, потім простягнув руку, торкнувся пальцями її понівеченої кришки і підвів очі.

— Що це він з нею робив, гриз, чи що?

— Це не він… Це я.

Касян запитливо підвів брови на Добрито.

— У кубрику, дверима, коли під водою був. Засунув, щоб шланг остаточно не передавило. Коли б не вона — кранти… Так що вона мені, можна сказати, життя врятувала.

Патрік кинувся до Петра, схопив його за обидві руки і почав трясти. Він тицяв Добрині фунти стерлінгів, зняв з пальця золоту обручку.

— Візьміть. Прошу вас, янг Пітер.

— Навіщо ви мене ображаєте, містер Патрік! Нічого такого виняткового я не зробив… — рішуче заявив Добриня. — Ні до чого все це. Ми ж друзі, а гроші псують стосунки. Це, здається, ваша, англійська примовка.

Патрік Белч дивився на Добриню широко розплющеними очима і ніяк не міг взяти до тями, як це можна ризикувати життям і не прийняти подяки. Потім, не стидаючись почуттів, що переповнили його душу, заходився молитися.

— Ви святі! Святі…

— Заспокойся, Патрік. Ми звичайні, нормальні люди… Я хотів звернути твою увагу на ось цю штуку, — сказав Касян, коли Патрік трохи заспокоївся.

— Що це?

— Як бачиш, проста фляга, але на ній такий саме вензель, як на портсигарі Мак-Ллойда. Ті ж букви «L» і «S». Це їх фамільний знак: Ллойд-Шлезінгер.

— А чому Шлезінгер, коли тут не «Sh», a «S»? — спитав Добриня.

— Колись їх, певне, називали Слезінгерами, — відповів Касян.

Патрік узяв до рук флягу, наче боявся, що вона ось-ось вибухне.

— Вони ж вимагали від мене контейнер і флягу!

— Це вона і є, та сама фляга. Я знайшов її у Кребса…