Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА ПРИЧАЛ ПЕТРА ДОБРИНІ»

— Додай тих, що пішли шукати місце аварії літака. Скільки їх там, нам не відомо.

— З цим англійським літаком справа, видно, делікатна, так що багатьох свідків вони з собою не візьмуть. Із Шлезінгером пішло два-три чоловіки, не більше.

— Не забувай, що в них уся вогнева сила човна, а у нас трофейні кулемети і обмежена кількість набоїв до них.

— А ми їх хитрістю, розумом візьмемо. — Люнд обняв Касяна за плечі. — Чи не так, товаришу Ян?

— Так точно, — відповів Калікін.

Люнд присів до карти.

— Де в нас Лонгір? Ось він… План операції буде такий. Розділимо загін на дві групи. Перша йде на Лонгір через Долину Гейзерів, там залишає поранених, трофеї і все, що не знадобиться в бою. Ця група досягає мети через двадцять годин. Це реально?

— Коли ніщо не завадить, — відповів Олаф.

— Треба продумати, передбачити все, що може завадити. Відповідальнішої справи у нас зараз нема. Друга група чисельністю не більше десяти чоловік, не завертаючи на базу, прямує в район, де розбився англійський бомбардувальник і з'ясовує, що там цікавить офіцера СД Шлезінгера. Бажано, щоб, роблячи гак до Баренцбурга, наші хлопці знали, що основне їх завдання — тільки розвідка і що, виконавши його, вони повинні іти на Лонгір і зберегти своїх людей для бою за базу і арсенал.

— Можуть не встигнути. Баренцбург це крюк, а човен Мюллера піде на Лонгірбюен лише після того, як забере на борт Шлезінгера… — міркував уголос Олаф.

— Відбери в ту десятку хлопців молодших, справжніх лижників. Хай одягнуть білі комбінезони, ті, що ми захопили у німців. Так їм буде зручніше вести розвідку. Вони встигнуть, коли будуть знати, де в той чи інший час перебуває підводний човен. У нас дві рації. Одну хай візьмуть вони.

— Рації дві, та обидва радисти поранені.

— Ролф Улл буде виходити на зв'язок з човном через кожні сорок п'ять хвилин. Друга рація буде корисною і без радиста. Хай вони в певний час слухають ефір на хвилі човна і будуть знати все. А головне, треба зв'язатися з човном і сповістити: на Свеа напав загін Опору, тобто ми з вами, і без успіху атакує залишений Мюллером гарнізон. Хай думають, що наш загін зав'яз тут надовго, а ми тим часом уже будемо на півдорозі до Лонгіра. Отримавши цю дезинформацію, так би мовити з перших рук, Мюллер вирішить: поспішати нікуди. Раз противник у Свеа, то в Лонгірі нікого нема і їх там чекає просто розвага і прогулянки. А ми будимо вже в Лонгірі і спитаємо з них за всі гріхи. Заперечень нема?

Кожний, хто слухав Уве Люнда, обдумував запропоновану ним операцію. Касяну план подобався. Він ще не знав, яку роботу доведеться виконувати йому, з якою групою йти, та вже сам факт, що треба буде битися з фріцами, як там на фронті, тішив його. Уявлення про те, що на острові загін пасивний, відсиджується, очікуючи поки закінчиться війна, змінились іншими, більш реальними.

— І все-таки було б здорово захопити цього підводного човна, — сказав Артур.

— Навіщо тобі човен? — роздратовано запитав Олаф.

— Мені особисто він не потрібний, але, уявіть, усі радіостанції світу в один прекрасний час передають: загін норвезьких патріотів на Свалбарді захопив німецького підводного човна! Сенсація!

— Ми тут не для сенсацій, хлопче. Нам треба зберегти загін. Війна ще не скінчилася, — зауважив Ролл Люнд.

Ад'ютант по-дитячому прикусив губу і відійшов убік.

— Не сумуй, Артуре, — підтримав його Людвіг Улл. — Може, ми ще й захопимо цього човна. В Лонгірі вони вилізуть на берег. Я їх знаю.