— Місця тут дійсно… — погодився Самохін.
Вертоліт злетів над плато. Сонце засліпило Людмилі очі. Вона прикрила їх долонею.
— Що це під нами? — спитала у Самохіна. Проте на її запитання відповів Кисни:
— Земля Норденшельда.
— А чому земля? В центрі острова і раптом земля?
— Так назвали.
— Хто назвав? — це вже запитував Добриня.
— Не знаю.
— А я думала, що про тутешні краї ти все знаєш, — спробувала посміхнутися Людмила.
— От і я теж думаю, чому? — втрутився Самохін. — Хто назвав? Чому? Ніхто не знає. А може, і не варто сьогодні так називати, як хтось, колись назвав? От я візьму і назву он ту гору ім'ям свого сина, і буде вона віднині не безіменна… І будуть називати її ім'ям Олега Самохіна! Звучить?
— Звучить, — підтримала Людмила.
— Поза всяким сумнівом, тільки ця гора вже названа іменем Пахтусова, — посміхнувшись, зауважив Калікін. — На архіпелазі багато російських назв: рівнина Менделєєва, хребти Бредіхіна, Лобачевського, Софії Ковалевської, Чебишева, адмірала Макарова і матроса Носкова. Тут — Земля Норденшельда, а там, ближче до Піраміди, льодовик його імені.
— А хто такий, цей Норденшельд? За що йому така честь? — поцікавився Самохін. — Якийсь іноземець, чи що?
— Ні, він наш чоловік, російський підданий… — Касян був радий з того, що розмова входила в те русло, де він почував себе досить впевнено. — Норденшельд народився у Фінляндії в часи, коли вона ще була великим князівством. Російської імперії. Закінчив університет і деякий час працював на Уралі. Десь там на якомусь банкеті виголосив сміливу політичну промову, за що був висланий з Росії, і жив у Швеції. Саме в цей час він кілька разів побував з експедиціями на Шпіцбергені. І, між іншим, доходив до вісімдесят першого градуса сорока двох мінут північної широти.
— Подумаєш, — кинув через плече Самохін. — Я от позавчора Шурочку з метеостанції на вісімдесят п'яту катав… Повітряні кульки в небо запускали, а на вечерю додому.
— Тепер чекай, — не моргнувши оком, сказала Людмила, — кригу, на яку сідав, назвуть твоїм ім'ям, або ще й Шурочку згадають.
— Ми, звичайно, Дуні не розкажемо, — підтримав Добриня. — Однак, прочитає вона на географічній карті: крига імені Шури-Мури, і тоді тобі таки дістанеться на горіхи.
— Байдуже. Перед Дунею виправдаюсь, — прийняв жарт Самохін. — Я ж не для себе, мені хлопця нашого, Олежку, пристроїти треба, увічнити…
— Не турбуйся, — сказав Калікін. — Виросте — сам подбає, щоб по ньому добрий слід на землі лишився.
Напруження потихеньку спадало і, щоб не дати розмові повернутися на мінорну колію, Калікін повів далі розмову про Норденшельда:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» автора Сичевський Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА ПРИЧАЛ ПЕТРА ДОБРИНІ“ на сторінці 6. Приємного читання.