Хто є хто. На дивані президента Кучми

запрошення від Саакашвілі на його інавгурацію. Я повинен бути в Грузії.

- Нічого страшного, - парирував я, - полетиш в Тбілісі з Мюнхена.

Можеш мене з собою взяти.

І ось дивовижний збіг обставин: у Страсбурзі майор випадково

зіткнувся з грузинським президентом.

Прибувши до Страсбурга і розмістившись у готелі, ми насамперед

вирішили прогулятися містом. Мельниченко, як завжди, був дуже

набридливим і я спробував від нього відірватися. Проходячи вулицею, я

побачив старовинну будівлю, в якій було повно людей. Звідти лунала

музика, і я зрозумів, що там відбувається прийом іноземної делегації. Думаю

так: зараз зайду туди, перекушу, вип'ю вина, і заодно відпочину від майора.

Я був пристойно одягнений - піджак, краватка і тому без проблем

потрапив на фуршет. Як і передбачалося, в залі проходив прийом для

дипломатів. Страсбург - місто політиків і дипломатів, і в цьому не було

нічого дивного. Їм, п'ю вино. Через хвилин п'ятнадцять з'явився Андрій. Він

теж не витримав і вирішив сховатися від майора. Щоб Микола не загубився,

я відразу набрав його мобільний:

- Почекай ще трохи, зараз повернемося, - кажу йому.

- Ой, Володимире, йдіть скоріше сюди, - прокричав у відповідь майор,

- тут таке сталося! Скоріше, зараз я вам все розповім!