Вершники на Інгулі

кавалерійського училища викладачем історії та географії. Тут він отримує

більше можливостей у вільний час присвятити себе громадській діяльності.

Офіцер ініціює (разом із згаданою полковницею Некрасовою) відкриття 1867

р. безкоштовного ремісничо-грамотного училища на Ковалівці, вклавши в

нього значну частину власних грошей. Коли старе пристосоване приміщення

стало тісним, він взявся, не маючи необхідних коштів, будувати кам’яний

будинок, на такому фундаменті, який би дозволив, при необхідності, згодом

звести і другий поверх (1913р. з Петербурга він запитував у листі

єлисаветградців, чи надбудовано його). Як згадував пізніше Микола

Федорович: “Поважне міщанство поголівно було темним (т. я. в місті не було

жодного народного училища). За цих умов становище сімейства являлось

безрадісним. Природним виходом із нього було поширення не однієї голої

грамотності, але практичних знань, котрі дали б можливість заробляти

насущний шматок хліба”. І пізніше, коли педагог виїде з міста, він

залишатиметься головою (зокрема, 1898 р.), а потім членом, опікунської ради

училища (зокрема, на 1904 р.).

Громадський діяч П. Рябков писав, що за своїм типом і програмою

викладання заклад “різко виділявся серед усіх інших нижчих училищ

тодішнього часу і, можна сказати, був єдиним ремісничо-грамотним

училищем не лише в Єлисаветграді, але й у всій Росії. До того ж у ньому діти