Вершники на Інгулі

про звільнення з кріпацтва.) Новицький майже через 40 років писатиме у

спогадах, що наступного дня після Корсуня прибув до Кирилівки. У листі ж

із Єлисаветграда до Кобзаря, який наведемо нижче, повідомлятиме, що з

Корсуня їхав до Фліорковського в Жаботин, залишивши Кирилівку в стороні.

Кріпосник підтвердив намір відпустити на волю родичів Шевченка, але без

землі. Попри неодноразові застереження Кобзаря, його брати Микита і Йосип

10 липня підписали угоду з поміщиком на цих умовах. То ж письменник 27

липня звернувся до кріпосника з листом, у якому містилося прохання

продати його близьким земельні наділи. Тексти угоди і листи поміщика та

свій Шевченко оприлюднив у журналі “Народне читання”, продовжуючи

нерівну боротьбу за можливість отримати родичами землю. (Тривала вона і

після його смерті: у квітні 1861 р. у залі столичного Дворянського зібрання

згадуване вище товариство організувало великий концерт для збору грошей

на купівлю Шевченкам землі, оскільки Фліорковський перешкоджав їх

бажанню стати її господарями і після відміни кріпосного права.)

Між тим, Новицький прибув до Єлисаветграда. Про хід і наслідки

своїх липневих клопотів та причини затримки з відповіддю 7 вересня він

пише Шевченку листа, якого наведемо повністю:

“Люб’язний і вельмишановний Тарасе Григоровичу!

Був я у Фліорковського. Погано. Він згоджується дати особисту