Вершники на Інгулі

Напередодні від’їзду М. Новицький пробув у майстерні (яка водночас

слугувала житлом художнику) Т. Шевченка з третьої години дня до півночі.

Господар показав гостеві свої гравюри, малюнки, автопортрет, водив того

академічними залами, говорив про мистецтво майстрів пензля, зокрема,

Іванова і Брюллова перед їх картинами, читав деякі із своїх поетичних творів,

над якими працював. Тексти окремих із них знаходилися навіть на стінах

квартирки-келії, де робив терміново записи господар, коли рими приходили

під час малювання. Розповідав поет про давньоминуле, службу, переживання

тих часів, коли був позбавлений права писати і малювати. На завершення він

ще раз попросив поклопотати за братів і сестру і зі словами: “О Ярино,

Ярино!” гірко заплакав. Це була остання зустріч приятелів.

То ж на початку липня 1860 р. М. Новицький вирушає на південь

поїздом. У Пскові залізниця закінчується, і залишається кінний транспорт. За

тиждень подорожній добрався в Корсунь до В. Шевченка. Саме до нього,

якому довіряв, як троюрідному брату, людині чесній, розумній і практичній,

порадив спочатку заїхати офіцеру Тарас Григорович. Варфоломій

Григорович заочно знав Миколу Дементійовича з листів Тараса Григоровича.

(Зауважимо, що поет згадував офіцера у листах до брата 15 травня і 29

47

червня, в останньому з яких назвав Фліорковського дурнем з приводу справи