Вершники на Інгулі

Петербург, літо 1860 року. Випускник академії Генерального штабу

Микола Новицький (21.01.1833 – 1.3.1906) виїжджає за направленням до

Єлисаветградського кавалерійського офіцерського училища. Але дорогою на

Україну голову обсідають думки не лише про майбутню викладацьку роботу.

До неї 27-річний офіцер, отримавши ґрунтовні знання в академії, добре

готовий. Та була ще нагальна і благородна справа на Черкащині. Мова йшла

про визволення з кріпаччини братів Тараса Шевченка Микити, Йосипа,

сестри Ярини і племінника Савелія із сім’ями в с. Кирилівці, яких 1850 р.

жаботинський поміщик Фліорковський купив у Енгельгардта.

Микола був старшим серед дітей дворянина, засідателя суду Дементія

(Вікентія-Домініка) та його другої дружини Олександри (в дівочості –

Бухвостова) Новицьких. Залишивши рідну Псковщину, хлопець навчався у

Новгородському кадетському корпусі, з якого був переведений унтер-

офіцером до Дворянського полку (згодом – 2-е військове Костянтинівське

артучилище). Із 7.8.1851 р. служить прапорщиком 4-ї легкої батареї 8-ї

артбригади. Менше, ніж через два роки Микола відряджається до штабу 3-го

армкорпусу для підготовки з іспитів до елітарної Миколаївської академії

Генштабу. Та плани перервала Кримська війна. Через 9 днів після її початку

44

Новицький став підпоручиком, повернувся до 7-ї артбригади, з якою і