Вершники на Інгулі

кавалерійське юнкерське училище і направляється до 34-го драгунського

Стародубівського полку. Аркадій не здогадувався, що в наступному столітті

йому доведеться повернутися в училищні стіни, але вже в іншій якості. За 23

роки служби він проходить шлях від корнета до підполковника. У цьому

званні 1910 р. його переводять до 2-го лейб-драгунського Псковського полку,

з яким і вступає у світову війну. 1915 р. Рибицький отримує звання

полковника. 28.11.1917 р. демобілізується із російської армії, повернувшись до

248

рідного мальовничого Кам’янця-Подільського.

Із 15 квітня 1918 р. А. Рибицький служить в Подільській ремонтній

комісії Армії УНР (за два тижні – Української держави). Однак уже на

початку осені переходить до стройової служби, очоливши 13-й

Стародубський кінно-козачий полк. Навесні наступного року повертається до

Подільської ремкомісії, але вже на посаду голови. Служив у Збройних силах

Півдня Росії. Восени 1920 р. призначається булавним старшиною для

доручень при інспекторі кінноти, а потім – в Оргуправлінні Генштабу УНР.

Наступного року Рибицького представили до звання генерал-хорунжого,

хоча подання не було задоволене. На цей час українські військовики вже

знаходилися в польській еміграції.

Наприкінці 1923 р. Рибицький повертається на рідну землю, і його