Вершники на Інгулі

до того його вибракували і продали візнику. Та зачувши знайомі звуки він

зайняв своє колишнє місце, хоча й запряженим у коляску та з новим

господарем. Пасажир схопив чемодани та зник у юрбі, заспішивши до поїзда.

1925 р. військові школи поділили на категорії загальносоюзного

значення (в них українізація була необов’язковою) та ті, що підлягали повній

(Харківська) або частковій (у т. ч. Зінов’євська) українізації. Але реалізувати

й цього не вдалося. “Підпорядкована мені школа – єдина українська

кавалерійська школа, однак українізація проходить в ній повільно через

відсутність літератури та коштів. Стан навчального закладу та приміщень

червоноармійців і клубу такий, що для помешкання взимку без проведення

ремонту вони майже непридатні. Виділені школі на поточний ремонт кошти

відібрано та передано в інші частини”, – йшлося в рапорті комісара

зінов’євської школи Нагуляка голові ВУЦВК у червні 1925 р. Наприкінці

1926 р. перевірка встановила, що із 130 викладачів Сумської й Київської

піхотних шкіл українською мовою володіли лише 10,8 %, в Українській

234

кавалерійській школі – 55 %. На цей рік колишня Кавалерійська вулиця

називалася Кіннотною.

Кадрові проблеми молодших командирів, які мали бути постійно із

курсантами, передаючи їм свої знання і вміння та організовуючи їх на