Вершники на Інгулі

територію станції від німців, захопивши кілька сотень їх у полон. У бою

загинуло 12 відважних захисників. Тимчасово виконуючий обов’язки

повітового коменданта Яворський запросив городян вшанувати пам’ять

полеглих, яких після літургії і відспівування в соборі мали поховати на

кавалерійському плацу. Церемонію супроводжували два січові полки з

оркестром, кінний дивізіон на чолі з пораненим під час бою отаманом

Вербицьким і галицький український курінь. На труні галицького січовика,

студента-юриста останнього курсу Львівського університету Олександра

Стеця був вінок з написом “Від отамана і товаришів українського галицького

куреня – борцеві за волю України”. Наприкінці місяця від ран померло ще

два захисники міста, козаки кулеметної роти, яких теж поховали на плацу.

У Єлисаветградській пресі міститься згадка про козачу школу на розі

Кавалерійської й Палацової вулиць, в якій містився штаб формованого

165

Галицько-Українського полку ім. Богуна військ Херсонщини й Таврії УНР,

У книзі “Даремно прожиті роки” уродженець Єлисаветграда

письменник П. Гельбах згадує палац як місце, де можна було дізнатися, чи не

змінилася в місті влада і “якого ж прапора готувати – червоного чи жовто-

блакитного”. Ця ситуація, зокрема, характеризувала і початок лютого 1919 р.

1 числа увечері окружком більшовицького парткому і ВРК вирішили за