Вершники на Інгулі

скакати на конях вихованці відродженого українізованого училища і

мимовільно напрошується питання: “Кому це прийшла в голову досить

дивна, більш ніж невдала думка – у центрі міста ховати покійників, і на

плацу для кавалерійських вправ влаштовувати братську могилу… В історії

створення нашої братської могили, крім дикості та некультурності, знайшли

своє відображення й ті погані звички, котрі вироблялися за час нашої

“соціальної революції”: як же нам відстати від Петрограда? І якщо там для

жертв революції спорудили братську могилу на Марсовому полі, то потрібно

і нам поспішити влаштувати таку на нашому Марсовому полі –

кавалерійському плацу. Сумно, безкінечно сумно…”. Через кілька днів помер

від ран учасник оборони міста від анархістів штабс-капітан О.Г. Шевченко,

якого після відспівування в соборі поховали в цій братській могилі на плацу

у присутності багатьох городян, оркестру.

Цитована стаття вийшла через кілька днів після відновлення в місті

діяльності Української ради та прибуття (8 березня) німецьких військ. Тож

думка про відродження і українізацію кавалерійського училища звучала в

часи Центральної Ради, Української Народної Республіки. Взятися за її

реалізацію на рубежі 1917 – 1918 рр. могли б уродженець міста, керівник

уряду В. Винниченко чи виходець із Голованівщини В. Голубович, який в

січні замінив першого, уродженець с. Йозифівки на Подільщині