Вершники на Інгулі

режим, вимоги грошей і здачі зброї привели до виступу проти них

міліціонерів, солдатів 8-го авіадивізіону, червоногвардійців, охоронців з

квартальних комітетів, добровольців із студентів, юнкерів, міщан та ін. На

початку березня місто перемогло експропріаторів, які змушені були навіть

152

кинути на станції вагони з обмундируванням, яке роздали (зокрема,

новомиколаївському загону, штабу фортеці, Биківському району, начальнику

кінної міліції, домовій охороні Балки, караульній роті, Шестаківці) чи

перевезли до сараю в двір міськуправи. Прикметно, що 1927 р. в “Роках

боротьби” захисників Єлисаветграда віднесено до антиреволюційних,

антирадянських сил. У ті дні загинуло близько 60 військових і цивільних

городян у віці 4–60 років. Комісія із влаштування похорону за рахунок

міського самоуправління запропонувала поховати прах захисників в огорожі

Петропавлівської церкви. Але ВРК вирішив зробити це на кавалерійському

бульварі. Сюди після відспівування було принесено із собору 16 трун у

супроводі багатолюдної процесії з духовенством, оркестром заводу Ельворті,

кількома десятками озброєних вершників (із нещодавно прибулого загону

Муравйова), які відсалютували полеглим захисникам міста після їх

поховання у центрі плацу. Цим було започатковано, фактично, цвинтар у

центрі міста, з чим згодилися не всі. Через 10 днів “Спостерігач” публікує в