Вершники на Інгулі

пресі враження про відвідини плацу:

“І раніше, у часи господарювання військового відомства, він не

виділявся особливим благоустроєм: великі старі дерева потроху гинули,

жива стіна кущів значно поріділа, трава майже зникла. Але те, що я побачив

тепер, через досить значний проміжок часу, буквально обдало мене холодом:

бруски, із котрих було зроблено огорожу навколо всього плацу, тобто на

протязі цілої версти, практично всі виламані і винесені, лише стовпчики,

вірогідно, закопані досить глибоко, сиротливо стирчать на попередніх

місцях; а майже навпроти кожного прольоту прямо крізь кущі, з повним

нехтуванням існуючих проходів, протоптані пішохідні стежки; від лавок

немає й сліду. Йду далі, в напрямку до прямокутного, із жовтого піску,

підвищення посеред плацу. Чим ближче підходжу, тим тяжче стає на душі.

Біля самої “могили” доріжка, протоптана по діагоналі… плацу…, чомусь

скопана… Біля кургану чомусь стоять кимось кинуті ноші. Жодних слідів не

153

лише того, що це місце вічного упокоєння героїв-захисників міста, але навіть

того, щоб тут взагалі був хто-небудь похований: не лише жодного напису,

але навіть немає простого хреста, хоч би нашвидку збитого з двох брусків

або гілок, як це робиться на будь-якій могилі… А якраз навпроти красується

насипний бар’єр для кавал. вправ, через котрий, можливо, скоро почнуть