Вершники на Інгулі

молодша з Єремєєвих 20-річна Зінаїда. Зі свого вікна вона милувалася

юнкерами, що виробляли на плацу “на чудесних конях усякі циркові трюки…

Вони не мали права приходити до нас, але в мене завелися подруги, у яких

вони бували, і ми перезнайомилися з деякими. Один з них мені дуже

сподобався, його звали Аркадій Романовський”, – згадувала вона про свої

перші враження. Юнкер запросив петроградку до кавалерійського училища

на бал, що став останнім в історії дореволюційного закладу. Мама зі своєю

єлисаветградською сестрою пошили Зінаїді плаття. Дівчина згадувала: “Бал

був розкішний, я танцювала без кінця й весело торгувала на лотереї. Успіх я

мала великий, за мною доглядали… Під час однієї фігури в кадрилі, коли

кавалери вибирають собі даму, до мене кинулося занадто багато

140

танцюристів…”. Це змусило сильно приревнувати її до юнкерів

петроградського коханого дівчини, що заїхав сюди дорогою на Південь і

прийшов на бал в костюмі, наданому полковником О. Карпенком. Під час

пояснень на другий день Зінаїда не повідомила йому (одруженій людині), що

до цього часу не він і не майбутні кавалерійські офіцери володіли її думками,

а Генріх Нейгауз.

Уперше ім’я музиканта Єремєєва прочитала на Палацовій вулиці в

афішній програмі концерту, де він мав виконувати твори Баха, Шопена й