Вершники на Інгулі

із грошима, марками й паспортом. Через газету ж запрошував господаря

з’явитися на його робоче місце за загубленим.

“…Військове місто. Центром його було кавалерійське юнкерське

училище, яке вважалося аристократичним. Я гадаю, це пояснювалося тим,

що в Херсонській губернії було багато заможних поміщиків-дворян, синки

котрих охоче обирали військову кар’єру, тим більше, що це було не

демократичне піхотне, а кавалерійське училище”, – згадувала єлисаветградка

К. Флоровська. Серед випускників училища – ціла низка воєначальників,

генералів, офіцерів, учасників бойових дій, цивільних адміністраторів. Вони

служили “єдиній і неділимій” імперії Романових, потім одні – білій або

104

радянській Росії, інші – Україні. Шлях до генерала, зокрема, пройшли

Є. Іванов (голова Товариства ЄКУ в Белграді), К. Штейн (за навчання

нагороджений шаблею, начальник Тверського КЮУ), С. Томашевський

(начальник козачих Забайкальської бригади, Кубанської, Кавказької дивізій),

І. Соколовський

(військовий

губернатор

Семипалатинської

області,