Вершники на Інгулі

Уфимський, Астраханський губернатор, наказний отаман козачого війська),

В. Вигран (командир дивізії, голова Союзу російських військових інвалідів у

Югославії та Австрії), Л. Бардін (голова Товариства взаємодопомоги

учасників Великої війни Імператорської армії і флоту у Франції), М. Кобієв

(голова Товариства Сіверських драгун у Белграді), С. Посніков (генерал для

доручень при військовому міністрі), П. Ігнатьєв, В. Франківський, П. Шмідт,

Є. Леонтович, Б. Остроградський, М. Ерн, О. Анісімов, В. Владимиров,

Т. Наврузов, К. Нечаєв, С. Ряснянський, В. Сенча, М. Афросімов, І. Попов,

Г. Чекатовський та ін.

Г. Барбович закінчив ЄКУ 1896 р. Брав участь у російсько-японській

та світовій війнах. Став кавалером ордена св. Георгія ІV ст. та Георгіївської

зброї. Після проголошення УНР Третім Універсалом у якості виборного

начальника 10-ої кавдивізії українізував її та перевів у підпорядкування

Центральній Раді. У квітні 1918 р. призначений начальником кадрів 10-ої

кавбригади (згодом 3-ї кінної) дивізії у складі Армії Української держави.

Був підвищений до генерального хорунжого. Але із початком

антигетьманського повстання перейшов на бік Збройних сил Півдня Росії, де

за півтора року став командиром корпусу, генерал-лейтенантом. В еміграції

мешкав у Югославії, Німеччині, був почесним головою створеного в Белграді

Товариства колишніх юнкерів Єлисаветградського кавучилища.