Вершники на Інгулі

почесною керівницею комітету, до якого входила, до речі, і Л. Лишина. З

98

1918 р. Камнєв служив у Червоній армії.

У найскладніші часи для імперії (Перша світова війна, Лютнева

буржуазно-демократична революція, двовладдя), на завершальному етапі

існування ЄКУ його очолювали генерал-майори В. Лишин (1914 – 1916, за

даними преси: осінь – грудень 1917) та В. Савельєв (12 листопада 1916 –

серпень 1917). Перший із них до цього призначення пройшов тут із 1881 р. (у

той час до опікунства ремісничо-грамотного училища входив Г. Лишин,

вірогідно, його батько, котрому, відставному генерал-майору, належало

помістя Балашовка) шлях від поручика, командира взводу до викладача

артилерії, помічника інспектора класів, інспектора класів. Деякий час в. о.

начальника училища був призначений 1917 р. місцевою владою ротмістр

В. Акацатов. У послужному списку полковника О. Карпенка від травня

1918 р. вказано, що він був в. о. начальника училища з листопада 1917 по

березень 1918 р. Очевидно, помилявся письменник Івашкевич, називаючи

серед колишніх начальників ЄКЮУ генерала Шебеко, батька депутата

польського сейму, у котрого батько Івашкевича був домашнім учителем.

Більш реально керівник польських письменників у Варшаві після війни міг

згадувати Єлисаветград, де навчався в гімназії: негарний і досить занехаяний