Вершники на Інгулі

Єлисаветграда з’явилися тимчасові чи постійні, народні чи офіційні пам’ятки

української і російської культур (Т. Шевченку, В. Григоровичу, М. Гоголю,

О. Пушкіну).

На 1897 р. бульвар і парк залишалися за інженерним відомством. Тут

проходили навчання юнкерів, було влаштовано циклодром для

велосипедистів. Наприкінці століття сюди ходила на прогулянки сім’я

українського громадського діяча, історика, контролера місцевого відділення

держбанку Я. Шульгина. В її складі був кількарічний син Якова

Миколайовича Володимир, уродженець міста, який загине під Крутами.

Старший син Олександр увійде до Центральної Ради, Генерального

секретаріату, стане першим міністром закордонних справ Української

Народної Республіки, згадає в еміграції “кінну школу”, “своєрідний парк, де

був великий простір (полігон), на якому робили свої вправи на конях юнкери.

Я дуже любив коней, і це була для мене велика розвага”.

Плац біля училища був практично головним місцем для проведення

багатьох масових заходів (поступаючись, можливо, в дечому лише майдану

перед Успенським собором) у місті. Квітневого дня 1902 р. на Палацовому

(зустрічається і така його назва, рос. – “Дворцовом”, поряд з Ковалівським)

плацу о 10-ій ранку процесією гімназисток, гімназистів, учнів реального та

11-и міських народних училищ започатковано свято деревонасадження.