Розділ «Олекса Підлуцький 25 портретів на тлі епохи»

Більша частина індійців прибула до Наталю за п’ятирічними контрактами, якими уряд гарантував їм роботу, насамперед на вугільних шахтах. Праця на шахтах була важкою, платили за неї мало, умови — жахливі. Але альтернативою було голодування на батьківщині. Імміграція була такою масовою, що уряд Наталю, аби її якось обмежити, запропонував у 1906 році запровадити обов’язкову реєстрацію всіх індійців. Про реєстрацію білих не йшлося. Ґанді скликав масові збори індійців у театрі Імперіал в Йоганнесбурзі. Індійці різко виступали проти принизливої реєстрації, що супроводжувалася зняттям відбитків пальців, проти вимоги скрізь носити з собою реєстраційне свідоцтво. 3000 присутніх на зборах заявили про відмову реєструватися навіть під загрозою звільнення з роботи, депортації чи ув’язнення. Ґанді попередив, що боротьба буде тривалою та виснажливою. Переговори спершу не дали наслідків, так само, як і поїздка Ґанді до Англії. Лише наприкінці наступного року було досягнуто компромісу — індійцям дозволили реєструватися добровільно, а жінок узагалі звільнили від цього. Як наслідок, 95 відсотків індійців уникли реєстрації. Колоніальна адміністрація не вибачила Ґанді його перемоги — 1908 року його було вперше запроторено до в’язниці. Потім він неодноразово сидів у тюрмі і в Африці, і в Індії, а перед тими, хто хотів стати його послідовниками, завжди ставив питання: «Чи готові ви до ув’язнення?»

1913 року протистояння загострилося до краю. Індійська імміграція зростала, і британська влада Південної Африки робила все, щоб її обмежити. Британці допускали індійців у Африку лише як робітників-контрактників. Тих же з них, хто вирішив обробляти тут землю чи, ще гірше, зайнятися торгівлею, вони сприймали як конкурентів.

Відтак влада запропонувала, по-перше, заборонити в’їзд до Африки індійців, що не мали контракту, по-друге, не визнавати дійсними нехристиянські шлюби між індійцями, по-третє, змусити кожного індійця, в якого скінчився термін контракту, платити величезний додатковий податок у 25 фунтів стерлінгів на рік.

Ґанді з’їздив до Індії, щоб домогтися захисту індійських громадян з боку віце-короля. Той узгодив з південноафриканською владою зниження податку до 3 фунтів. Але й це були величезні гроші для злиденних індійців. А головне, білі нічого такого платити не повинні були. Особливе обурення індійських жінок викликало те, що більшість із них із законних дружин своїх чоловіків перетворювалася за новим законом на коханок.

Зупинилися вугільні шахти, а 13 листопада 1913 року Ґанді розпочав свій славетний марш на Трансвааль, першу масову кампанію сатьяґрахи. У марші взяли участь 2037 чоловіків, 127 жінок та 57 дітей.

Під час маршу Ґанді заарештовували тричі. Тоді колону очолював його друг Полак, білий, до речі. Індійські торговці забезпечували учасників маршу харчами, земляки з Індії надсилали гроші. Проте протестувальникам удалося пройти лише 170 з 250 кілометрів, що відділяли їх від Йоганнесбурга. Уряд застосував силу, багатьох учасників маршу кинули до в’язниць, а решту силоміць перевезли залізницею назад у Наталь. Але, зрештою, протестуючі перемогли — громадська думка в Англії обурилася, Ґанді звільнили з в’язниці, і після тривалих та важких переговорів з генералом Сматсом він у липні 1914 року домігся повного скасування дискримінаційних законів.

Ґанді писав: «Якщо ця сила (сатьяґраха. — Авт.) пошириться по цілому світові, вона здійснить переворот у громадській думці, знищить диктатуру імперіалізму, який душить Західну Європу й прагне підкорити собі Схід».

Ґанді відчув, що рамки Південної Африки для нього затісні. 9 січня 1915 року 45-річний Ґанді повернувся до Індії, щоб стати лідером і вчителем однієї з найбільших націй на Землі. Його боротьба тривала до самої смерті — ще 33 роки.

Ахімса, свадеші, сварадж та сатьяґраха — чотири стовпи політичної теорії та практики Ґанді. Звичайно, політичні погляди Махатми нерозривно пов’язані з його релігійними, етичними та філософськими переконаннями, що творять собою цілісну систему. І повною мірою осягнути суть лише однієї з цих підсистем без глибокого вивчення інших неможливо. Проте обмежений обсяг книги дозволяє нам зупинитися лише на політичній етиці та практиці Ґанді, та й то коротко.

Отож, ахімса, або ахінса — це ненасильство, заперечення будь-яких форм хімси — насильства, відсутність гніву та ненависті. «Дослівно кажучи, — писав Ґанді, — ахімса означає «невбивство». Але для мене це — цілий космос значень… Насправді це означає: не ображай нікого, не допускай до себе жодної жорстокої думки, навіть якщо вона стосується людини, яку вважаєш своїм ворогом. У того, хто дотримується цього вчення, не буває ворогів».

За Ґанді, тільки базуючись на ахімсі, можна досягти перемоги в політичній боротьбі. В іншому разі перемога з часом неминуче перетвориться на поразку.

Свадеші, в дослівному перекладі «вітчизняний», — рух за бойкот іноземних товарів. Останні десятиріччя свого життя сам Ґанді користувався виключно найскромнішим одягом та взуттям індійського кустарного виробництва. І закликав до того ж своїх прибічників. Завдяки цьому досягалося водночас три мети — скорочувався ринок для британських і взагалі європейських товарів в Індії, підтримувалися національні товаровиробники, а самі ґандісти внаслідок практичного застосування принципу агарґірахи — відмови від зайвих речей — морально очищувалися та вдосконалювалися.

Сварадж, у дослівному перекладі «своє правління», означав поступове запровадження у Британській Індії самоврядування аж до здобуття країною повної незалежності.

Проте серцевиною всієї системи політичних поглядів Ґанді була сатьяґраха, термін, що походить від слів «сатья» — істина та «аґрах» — твердість. Отож, слово сатьяґраха можна перекласти українською як «міцно триматися істини». В перші роки після виникнення сатьяґрахи Ґанді пояснював її суть європейцям англійськими словами «пасивний опір», але згодом відмовився від цього. За словами самого Ґанді, словосполучення «пасивний опір» несе в собі певний негатив. Між тим сатьяґраха «не є зброя слабкого проти сильного, щось таке, що навіяне ненавистю і врешті-решт може вилитися в насильство». За Ґанді, сатьяґрахі — людина, яка зрозуміла суть сатьяґрахи і застосовує цей метод боротьби на практиці, — є, безумовно, морально вищою за свого опонента, а, відтак, сильнішою. І ставиться до свого супротивника без гніву та ненависті, не бажаючи йому зла.

Сучасні норвезькі ґандісти Юган Ґальтунґ та Арне Несе, на додачу до основної норми сатьяґрахи «Ти не повинен чинити насильство чи бажати чинити насильство жодній живій істоті, а діяти чи мати намір діяти лише для її блага», виділяють ще 15 норм, які деталізують її і нерозривно пов’язані між собою.

Спробуємо розкрити деякі з них, базуючись на теоретичних висловлюваннях Ґанді (далі всі цитати з творів та промов Махатми) та прикладах з його практичної політичної діяльності.

Отож, норма: Дотримуйся ахімси в думках та серці.

«Сатьяґраха не переможе доти, доки панує ненависть. А тому щоранку, тільки-но прокинувшись і ще не ступивши першого кроку в новий день, скажи собі: мені нíчого боятися у світі, крім Бога; у моєму серці немає ненависті, я не вчиню несправедливості; я здолаю правдою брехню і, виступивши проти неправди, доведу свою щиру готовність до самопожертви».

Ідентифікуй себе з тими, заради кого ведеш боротьбу.

Дивно й цікаво водночас порівнювати фотографію Махатми, який сидить на підлозі свого ашраму в одному з найбідніших сіл Індії, та фотографію впевненого у собі адвоката з Південної Африки, людини заможної, одягненої по-західноєвропейському, такого собі буржуа. Чому ж така величезна різниця? Тому що Ґанді прагнув бути єдиним цілим із тим злиденним народом, заради щастя якого він вирішив боротися все своє подальше життя.