Розділ «Олекса Підлуцький 25 портретів на тлі епохи»

Як же жила країна? Соціально-економічна модель Югославії принципово не відрізнялася від радянської. Хоча цінова політика на споживчому ринку будувалася таким чином, що ніяких дефіцитів не було — просто товари, які лежали на прилавках, були занадто дорогими для пересічного югослава.

Ще однією особливістю Югославії було «робітниче самоврядування» — подібно до того, як це спробували зробити в СРСР наприкінці перебудови, директори державних підприємств у Югославії обиралися членами трудового колективу, а не призначалися міністерствами.

Вдалося Тіто якщо й не розв’язати, то, принаймні, на багато десятиріч «заморозити» вкрай гострі національні суперечності в країні, де нація, яка претендувала на те, щоб бути «старшим братом» — серби, — складала менше 40 відсотків населення. Повноваження союзних республік у складі Югославії були набагато більшими, ніж в аналогічних утворень в СРСР, а Тіто зміг провадити кадрову політику в центральних органах таким чином, що не почувалися ображеними ані серби, ані представники інших народів країни.

Маршал Тіто помер 4 травня 1980 року у клініці в Любляні після багатомісячного перебування в комі й безмежного володарювання над країною протягом 35 років. Після його смерті саму посаду «голови Президії СФРЮ» було скасовано й замінено «колективним керівництвом» — ніхто ж бо не міг стати гідним спадкоємцем маршала.

Утім, через десятиріччя після смерті Тіто його держава зазнала краху. Причому було демонтовано як соціалізм, так і саму союзну державу.

Махатма Ґанді:

Босоногий переможець імперії

Багато хто вважає найвизначнішою постаттю XX століття геніального фізика Альберта Ейнштейна. Сам же великий учений мав цілком іншого фаворита: «Можливо, прийдешні генерації просто не повірять, що така людина зі звичайної плоті та крові ходила по цій грішній землі». Ейнштейн вів мову про Мохандаса-Карамчанда Ґанді, якого спершу вся Індія, а потім і цілий світ називали Махатмою Ґанді, хоча сам він категорично не сприймав цього прізвиська. «Махатма» мовою хінді означає «велика душа», «великий учитель».

«Моральний вплив, який Ґанді справив на мислячих людей, — писав Ейнштейн, — є набагато тривкішим, ніж здається можливим у наш час з його надміром грубої сили. Ми вдячні долі, яка подарувала нам такого блискучого сучасника, дороговказ для прийдешніх генерацій».

Єдиний його одяг — кхаді, шматок грубої домотканої тканини, обмотаний довкола худого тіла, найдешевші саморобні селянські сандалії, взуті на босі ноги, а часто — взагалі ніякого взуття, в руках — посох. І все. Більше ніяких речей. Так Махатма Ґанді обійшов пішки або об’їхав потягами третього класу (набагато гіршими за сучасні українські електрички) всю величезну Індію.

І водночас «останній лицар Британської імперії» Вінстон Черчілль уважав цього «напівбожевільного пророка» не менш страшним та небезпечним ворогом своєї імперії, над якою ніколи не заходило сонце, ніж Адольф Гітлер. Нацисти намагалися протиставити британській силі, гордині та почуттю власної винятковості ще більшу силу та гординю. Ґанді — сатьяґраху — філософію ненасильницького спротиву темній силі. Гітлер програв, а Ґанді виграв.

У сучасній Україні мало знають про Махатму. А між тим, ми — саме ті «прийдешні генерації», про які писав Ейнштейн. І без Ґанді та його політично-етичного вчення наш світ був би іншим. Без нього не було б ані афро-американського пророка Мартіна-Лютера Кінґа, ані радянського дисидентського руху, ані польської «Солідарності», ані чеської Оксамитової революції кінця 1980-х, ані, зрештою, української Помаранчевої революції. Принаймні, в такому вигляді, як усе це відбулося.

2 жовтня 1869 року в родині дівана (прем’єр-міністра) крихітного індійського князівства Порбандар народилася шоста і, як виявилося, остання дитина. Слабенького та худенького хлопчика назвали Мохандасом-Карамчандом. Батько немовляти Карамчанд Ґанді користувався великим авторитетом не тільки в Порбандарі, а й у навколишніх, так само малесеньких князівствах півострова Катхіавар. Він був своєрідною «білою вороною» серед украй корумпованих, пихатих та жадібних індійських чиновників, які служили безпосередньо англійській колоніальній адміністрації чи місцевим князям та князькам, що були васалами британської корони. Карамчанд та його дружина Путлібай (мати нашого героя) належали до найбільш ортодоксального вішнуїстського напряму в індуїстській релігії, вони не вживали алкоголю, м’яса та тютюну. Індуїстська релігія, як, утім, і будь-яка інша, забороняє ображати людей, красти та брати хабарі. Проте з усіх чиновників Катхіавара лише Карамчанд Ґанді сприймав ці релігійні настанови не як якісь абстрактні поняття, а як настанову до дії. Забігаючи наперед, скажемо, що коли батько Ґанді через кільканадцять років помер, то не залишив родині практично ніякої спадщини, хоча кілька десятиріч обіймав, як ми б тепер сказали, «номенклатурні посади». Карамчанд Ґанді не мав великої освіти, проте величезний досвід та здоровий глузд дозволяли йому вдало розв’язувати найскладніші питання державного управління (якщо державою можна назвати невеличке утворення, зіставне за територією та населенням із сучасним українським сільським районом) та керувати сотнями людей.

Коли Мохандасу було сім років, у його батька виник конфлікт з британським агентом у Порбандарі (саме цей представник колоніальної адміністрації, а не князь, був фактично першою особою у князівстві). Відтак Карамчанд позбувся своєї посади, проте князь сусіднього Раджкота негайно запропонував йому аналогічне місце. Родина Ґанді переїхала до цього міста, де Мохандас пішов до початкової, а згодом і до середньої школи. Майбутній лідер нації не вирізнявся якимись помітними успіхами в навчанні, був дуже несміливим і уникав товариства інших дітей. Проте вже в перший рік навчання в середній школі стався випадок, у якому, як у краплині води, видно майбутнього Махатму. До школи приїхав англійський інспектор народної освіти Джайлс, який, бажаючи перевірити, як учні знають англійську, загадав їм написати п’ять слів, зокрема слово «казан». Дванадцятирічний Ґанді написав це слово неправильно. Вчитель штовхнув його ногою, бажаючи, щоб Мохандас переписав слово в сусіда. «Але я вважав, — згадував Ґанді через багато десятиріч, — що вчитель перебуває у класі, щоб не давати нам списувати. Всі учні написали слово правильно, і лише я опинився в дурному становищі. Пізніше вчитель намагався довести мені, що я вчинив дурницю, але це йому не вдалося». І протягом усіх 67 років, які йому ще судилося прожити, ніколи нікому не вдалося змусити його зробити щось, що Ґанді вважав би негідним. Під загрозою не лише поганої оцінки, а і втрати майна, свободи, краху політичної кар’єри, фізичних катувань і навіть смерті.

Щоправда, Ґанді-підліток усе ж припустився кількох гріхів. На той час серед раджкотських школярів панувало переконання, що англійці володарюють над індійцями тому, що їдять м’ясо і палять тютюн.

Подивись на могутнього англійця:

Він панує над маленьким індусом,

Тому, що, харчуючися м’ясом,

Виріс у п’ять ліктів зростом, —

проголошував популярний серед підлітків віршик.