Розділ «Чотири шаблі Роман[130]»

Ох і ти, козаче, козаче Супруне,

А де ж твої прегромкі рушниці? —

нарешті дійшло до мозку людини, що працювала на крані. Кобзар співав думу про Супруна. Репродуктор стояв над столом. Робітники слухали, стиха жуючи сніданок.

Гей, мої рушниці в хана у світлиці,

Сам я, молодий, у темниці, —

відповів сам собі кобзар, перебираючи струни.

Ох і ти, козаче, козаче Супруне,

А де ж твої воронії коні?

Гей, мої коні в хана на припоні,

Сам я, молодий, у неволі.

У пісні не було тайни. Не діяв кобзарський гіпноз. Кобза загубила таємничий свій вплив. З репродуктора щось шквар-чало замість пауз. Не було просторої хати, котра по вінця виповнилася б сплесками пісні. Не було широкого степу, що сам по собі діє, як гіпноз, не було синього неба над головою, страшної волі високого місця. Слухачі не бачили кобзи, дивної опуклості її черева, блиску й дзенькоту півсотні струн. З репродуктора линули слова, бриніла мелодія, і вона була ніби сліпа, без очей. Несміливо ввіходила до свідомості, тихо сідала у кутку. Пісня була темна.

Гей летить ворон з далекого краю, —

почав нової кобзар, доспівавши про Супруна. Голос його розлігся урочисто.

На Синяву-річку лине, —

голос завмирав потроху, ворон летів і летів, його крила заплескалися над річкою і завмерли в ширянні.

Там партизанства много погибає,

А офіцерів утричі гине, —

пісня перейшла на швидкий речитатив і розтала без сліду. Репродуктор зашипів, закректав, ніби подавившися паузою.

Ой ти, вороне, ти, чорний брате,

Почекай же оченьки виймати, —