Розділ «Глава 2 Борги і кохання»

– На що маю повне й законне право, – не розгубився слідчий.

– Сумнівно щось…

– Сумнівайся, жабоїде, сумнівайся, якщо хочеш.

– Хіба вам невідомо, що Її Імператорська Величність почуваються зле?..

– Тобі, либонь, теж несолодко сидіти у моєму підвалі, – криво посміхнувся слідчий, відводячи нарешті очі. – Але ти, мусью дохтур, врахуй, що по-справжньому я за тебе ще навіть не брався. Тож зізнавайся краще зараз…

Раптом Ле-Клерк здогадався про дещо.

– Послухайте, шановний, – мовив він якомога проникливіше, – у вас що, ревматизм?

Слідчий нервово сіпнувся, зиркнув на імператорського лікаря з-під насуплених брів, але не відповів нічого.

– Ну, так-так, авжеж, – Ле-Клерк зітхнув із співчутливим виглядом. – Заробиш ревматизм у такій сирості, еге ж…

– Це тебе не стосується, дохтуре, – пробуркотів слідчий, але вже без жодної насмішкуватості чи презирливості.

– А хочете, допоможу?

– Я тебе, жабоїда, спитав, здається…

– Ні, правда-правда, допоможу!

– Послухай-но, ти!..

Втім, слідчий добре розумів, що поганого лікаря до царственої персони і на гарматний постріл не допустять. Отже, після настільки звабливої пропозиції беззаперечного майстра своєї справи кричати на нього… якось, знаєте, не личить… Навіть природному хамові…

– Отже, дохтуре, я тебе востаннє по-доброму запитую: до якої масонської ложі ти приписаний? Відповідай чесно і відверто, немов своєму духівникові. І по-доброму, інакше я візьмуся за тебе по-злому…

– Не належу до жодної.

– Щиро тобі раджу, жабоїде!..

– Так само щиро повторюю: я не належу до жодної таємної ложі «вільних каменярів».

Пару-трійку хвилин помовчали, потім слідчий мовив: