Польовий командир

в оці. Керівництво носилося з ним, як курка з першим яйцем, але сам

він почувався ніяково. Потинявся він там місяць-другий, та й

засумував. Усе, що знав з практичного обдурювання приборів, він уже

розповів, і натхненні інженери, надбавши купу ідей, заходилися щось

проектувати. Відчувати себе п'ятим колесом до воза Микола не любив,

а так воно й виходило. Тому колишній польовий командир пішов до

директора інституту, заслуженого академіка й корифея.

— А хто ви за фахом? — поцікавилося, вислухавши, світило.

— Механік з ремонту залізничного транспорту.

— Може, ви б у метрополітені знадобилися? — подумав уголос

директор. — Тамтешній керівник — мій приятель.

— Хоч де, — завірив Шульженко, — аби тільки відчувати себе

потрібним.

63

— Це дуже важливо, — погодився академік і заходився шукати в

меню мобільника номер приятеля. Цей метрополітенівський начальник

був не просто якимось кумпелем, друзякою чи товаришем — він

доводився побратимом по спільному захопленню полюванням, членом

тієї ж компанії, що й наш учений, а це серед мисливців далеко не

останній аргумент.