Польовий командир

З ким знався підприємець Олександр Іванович Барченко, хто за

ним стояв — для Шульженка лишилося секретом назавжди. Тільки

одного дня директор лісопилки зайшов до заготконтори, де в скромній

кімнатці облаштували для Миколи "приймальню депутата", відмовився

від кави й спровадив юну помічницю депутата, доньку Лученка Гальку:

"Піди погуляй годинку".

— Чув? — спитав він Миколу. — У Владіку1 стрілянина була. Та

"гвардія" в жовтому туди сунулася, то дивізія морпехів з флотськими

разом так їм всипали, що мало не здалося.

— То морпехи, а то такі, як наш Ванька-китаєць, — гмикнув

Шульженко. — Їм туди сунутися не дозволять.

— Правильно, — погодився Олександр Іванович. — Бо в них там

підтримки немає, їх там небагато, не те, що в Забайкаллі чи Якутії. Але

це таке. Нам треба думати про себе.

Поки новоспечений депутат розмірковував, до чого веде його

спонсор, пан Барченко взяв бика за роги:

— Українська Рада Далекого Сходу запрошує тебе на з'їзд.

1 Поширена на Далекому Сході пестлива назва міста Владивосток.

60

І простягнув листівку. "З'їзд депутатів усіх рівнів Зеленого Клину",