Розділ «Князь Ігор»

Половці  почали  відступати. А  коли принесли розтоплену  смолу та  окріп і линули на  голови тих,  що  лізли по драбинах  угору,   жахливий нелюдський крик  болю   заглушив   усе,   що   лунало  досі.   Десятки  ошпарених половців, які  щойно хапалися за  дубові   гостряки палісаду, щоб   перемахнути через   нього, почали, мов  достиглі груші, падати   з  драбин  додолу,  збиваючи  і  тих,   що   лізли  за  ними слідом.

— Тримайтеся! — гукав  охриплим голосом хан  Кза. — Тримайтеся, батири!

Але його  вже  ніхто  не  чув і не  слухався. Батирів охопив смертельний жах.  Ті,  що  стояли ще  внизу і побачили обварених і обпечених смолою вояків, які  попадали з валу,  зупинилися — і ані  руш!  Ніяка сила  вже  не  могла примусити їх полізти вгору.  Навіть нагайка та  шабля не  змусили б  їх ступити на  перший щабель драбини!

Враз  на валу  і поза  валом настала тиша. Аж не вірилось, що  ще  хвилину тому  тут шаленіла битва. Князь Володимир витер меча, вклав у піхви.

— Спасибі, соколи! Спасибі, братця! А як  там  у воєводи Вовка?

Хтось  кинувся на  вежу,  сповістив:

— І там  відбили, княже! Половці відступили!

— От і добре!  Але слідкуйте пильно! Ворог ще  не розбитий, а тільки відкинутий!

Князь зняв шолом, витер спітніле чоло. Його серце голосно  стукало в  грудях  і  поволі почало наповнюватися радістю.

3

Кза  був сам  не  свій.  Довго бісився, кляв усіх,  вивергав з чорного рота найстрашніші погрози та лайки, а потім, зовсім вибившись із  сил, згорблений і  понурий,  торкнув коня  і рушив до  своєї похідної юрти. Зайшов — і  ліг  на  кошму відпочити. Але  й  цього зробити йому не  пощастило. Несподівано в кіш  з криками та плачем ввалився якийсь розвихрений, збуджений кінний  загін половців і  зупинився перед ханським шатром.

Кза  схопився в тривозі, відкинув полог.

— Що  там?

— Біда,  хане!  Біда!   Нас   розбили,  а  хан   Костук  поранений!

— Як  це  — розбили? Хто  поранив хана?

— Уруси  напали на  нас... Несподівано... До  Клевені ми не  дійшли...

Кза  нічого не  міг  уторопати.

— Які  уруси?  Звідки? Де вони взялися?

Він   кинувся  до   похідних  носилок,   прив’язаних  до інохідців, що   йшли один за  одним. Там, в  уруських  подушках, лежав зблідлий, посірілий хан  Костук і тихо  стогнав.  Досвідчене око  Кзи відразу помітило, що  його  зятеві жити  недовго.  Очі   запали,  на   вустах  і  на   всьому лиці передсмертна  смага.

Кзу  аж струсонуло. Він схопився за голову, нахилився до умираючого.