— Бий на сполох! — наказав він дзвонарю і взяв сестру за руку. — А ти, сестронько, йди до дітей, бо мені треба на забороло. Зараз там буде жарко!
Вони поспішно спустилися вниз, Ярославна кинулась братові на груди.
— Володю, рятуй дітей моїх! Володимир поцілував її в бліде чоло.
— Стоятимемо на смерть. Іди, сестронько!
На валу його зустрів воєвода Вовк — в кольчузі та шоломі, з мечем у руці.
— Княже, приступ, судячи по всьому, буде важкий, небувалий! Треба зібрати біля воріт якомога більше людей, щоб потім не було пізно!
— Ні, воєводо, Кза приготовив нам хитромудру головоломку: основний приступ буде не біля воріт, а з Перунового яру!
— Ти щось помітив? — сполошився воєвода.
— Так, на вершині дуба сидить див, а внизу, в кущах, причаївся засадний полк — від множества людей кущі аж хитаються.
— Думаю, мені з дружиною треба бути там, а ти обороняй ворота. Іди! Половці вже зовсім близько! І — стояти всім на смерть! Чуєш — на смерть! Іншого виходу в нас немає!
Він швидко спустився вниз, де стояли два стяги молодих гриднів, залишених Ігорем для захисту Путивля. Всі в кольчугах та шоломах. У кожного лук, тул, наповнений стрілами, меч, спис та залізна булава на поясі, в лівій руці — щит. Попереду — сотники, за ними два гридні тримали стяги князя Ігоря — на голубих полотнищах золоті хрести.
Князь Володимир Ярославич, не сходячи на землю, зупинився на нижніх приступцях сходів, щоб усі його бачили.
— Братця! — звернувся він до воїнів. — Дружино! Ось настав і наш час! Судячи по всьому, хан Кза почав ще один відчайдушний приступ на Путивль... Чуєте, який ґвалт за валом підняли, — це його орда пішла на штурм воріт... Але мені здається, що хан хоче взяти нас обманом: у найвідповідальніший час битви кине свої головні сили в іншому місці, де, на його думку, захисників фортеці буде обрідно, бо всі кинуться захищати ворота. Ось проти цих половецьких сил ми і станемо! Але із-за заборола не виглядати — нехай Кза думає, що нас тут немає! Ми появимося тільки тоді, коли ворог підійде до валу на політ стріли. А тепер за мною, сіверяни! За мною, деснянські орли-соколи!
Він вивів обидва стяги на вал, розставив у потайних місцях, а сам піднявся на сторожову вежу, звідки було видно і праве, і ліве крило оборони.
На правому крилі, побіля воріт, уже бушувала битва. Половці перекинули через рів легкі, наскоро зв’язані желями із жердин містки, поставили на них драбини і перли вгору, як хмільне тісто з діжі.
Грім, стук, дикі крики і вереск поранених піднялися над Путивлем. Воєвода Вовк кидався від одного краю оборони до другого. Серед загального шуму проривався його сильний голос:
— Браття! Держімось! За нами — наші діти і жінки! Бийте супостатів! Вражайте мечами, булавами, списами! Лийте на них окріп! Пронизуйте стрілами!.. З нами Бог і Мати Божа!
Володимир з тривогою спостерігав за боєм. Витримають цей страшний натиск половців підстаркуваті городяни та смерди з навколишніх сіл? Половці один за одним лізли по ялинових драбинах на вал, мов саранча. Падали вниз, скошені стрілами, оглушені булавами, пронизані сулицями, а на їх місце піднімалися інші і вступали в бій. Деякі навіть досягали дубового заборола, але перелізти через зубчасті гостряки палісаду не щастило нікому, — їх миттю прикінчували сіверяни.
«Так їх, так! Бийте собак скажених!» — подумав Володимир Ярославич і раптом прямо перед собою, за якихось один чи два перестріли з лука, побачив чималий гурт вершників. Попереду на карому коні їхав худий старик у легкому літньому каптані та чорній соболиній шапці з малиновим верхом. Руків’я його шаблі виблискувало проти сонця різнобарвними самоцвітами. Невже Кза?
Так, це був він, Кза! Коза Бурнович або Гзак, як звали його по-половецьки, невтомний розбійник, що знову і знову наносив відчутні удари по Сіверщині, де, до слова сказати, не раз і йому перепадало від сіверських князів, в тім числі і від покійного Олега Святославича, Ігоревого старшого брата.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім » автора Малик В.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Князь Ігор“ на сторінці 207. Приємного читання.