Розділ «Князь Ігор»

Гінцям відчинили Київські ворота — і найбистріші князівські скакуни вихором понесли їх у різні  боки до Дніпра: до  Києва, до  Трипілля, до  Івана[77], Чучина[78], Канева, де,  напевно, не сьогодні, то завтра, як повідомляв Святослав, стануть  війська для  оборони того  берега.

А половці все  сунули, каламутячи копитами світлі  води Трубежу, і поволі охоплювали весь  город  зі всіх  боків.

Володимир Глібович обняв княгиню  Забаву, мов  хотів захистити від біди,  і з гіркотою вигукнув:

— Ну  от,  удружив Ігор!  Не  діждався, щоб  сукупно з усіма  піти  в Поле!  І свою  силу  погубив, і на  нас  погибель навів!.. Бідна Україна Переяславська! І знову  ти розплачуєшся, як  не  раз  бувало, за чужі  гріхи!  І знову проллється невинна кров люду  твого!  Прокляття!

— А може, і нема Ігоревої вини в цьому? Може, Кончак і  без  того  посунув би  на  нашу землю? — висловила сумнів княгиня Забава.

— Ні,   княгине, зараз у всьому, що  скоїлося на  нашій землі, князь Ігор  винен, — підтримав Володимира Глібовича  боярин Шварн. — Це  він  відкрив ворота половцям на Руську землю!

Надвечір Кончак обложив Переяслав зі  всіх  сторін, а рано-вранці  розпочав сильний обстріл городських заборол звичайними і запалювальними стрілами. Сухе дерево займалося  швидко, і в багатьох місцях спалахнули пожежі. Їх заливали водою. На  валах появилися  перші вбиті та  поранені.

Особливо сильний натиск вчинили половці на  острог, що  захищав Київські ворота. В  ньому зачинилася корогва стрільців, і  вони були  Кончакові як  більмо на  оці,   — не давали змоги наблизитись до найбільш вразливого місця, де він  сподівався добитися успіху.

Кончак кинув на нього  орди  Туглія, колобицьких та терьтробицьких ханів.  Ті пішли на  приступ. Спочатку обложені в острозі успішно відбивались, та  перед вечором сили їхні підупали.

— Шкода витязів! Треба рятувати! — занепокоївся Володимир Глібович. — Коня мені!  Відчиніть ворота! Молодша дружина, за мною!

Івашко підвів йому  коня.

Поблискуючи золотим шоломом і  золотими стременами,   князь  вирвався з  воріт   на  чолі   невеликої  дружини  і щодуху  помчав до  острогу. Туглієва орда  не  витримала несподіваного удару  і сипонула врозтіч. Туглій у штовханині ледве  не  впав  з коня — його  підтримав Трат, що  випадково  був  поруч.

— Відчиніть  ворота! Виходьте до  нас  у поле!  — гукнув князь обложеним. — Та швидше! Кожна хвилина дорога!

Ворота розчинилися — і з  них  виїхало сотні дві  вершників.  Багато  хто  вів  на   поводі запасних  коней  з  пораненими.

— Відступаємо до Київських воріт!

Молодша дружина, визволивши приречених на загибель побратимів, повертала коней назад. Але в цей час хан Туглій, оговтавшись від  переполоху і холонучи від  страху, що  цей переляк не  залишиться непомічений Кончаком,  завернув орду  і вдарив на  переяславського князя.

Так  сталося, що  в першому ряду  нападаючих опинився Трат.  Він  незграбно скакав на  своєму миршавому соловому коні і,  піддаючи собі  хоробрості криком, потрясав важким ханським списом. Бідак з бідаків, він добровільно зголосився піти  в похід, щоб  чим-небудь поживитися в землі  урусів. Як  пастух  ханських табунів та стад,  міг і не  йти, однак Туглій  не  заперечив і відразу погодився взяти з собою, навіть зброю порядну дав. Трат  був щасливий. Не знав  він,  що цим щастям мав  завдячувати Насті, яка  давно вже  протурчала ханові вуха,  щоб  десь  запроторив Рутиного чоловіка подалі і щоб  Рута  хоч на  якийсь час  зітхнула вільніше.

Трат  скакав поряд з усіма, кричав, розмахував списом і відчував у животі якийсь неприємний холодок. Він був добрим чабаном і  неабияким вершником, але  давно вже  не ходив  у походи і зі страхом думав  тільки про  те, як би щитом захиститися від уруської стріли і не  впасти з коня. Бо  хто у такій круговерті падав на  землю, той  уже  не  підводився ніколи.

Ось  передня лава  половців зіткнулася з переяславцями, і  Трат   зовсім несподівано для  себе  побачив перед собою багато одягненого вершника — у харалужній кольчузі, золотому  шоломі, з  легким червоним плащем за  плечима, що розвівався, як  знамено, і довгим двосічним мечем у міцній руці.

Князь! Уруський князь!