Розділ «Князь Ігор»

— Як  і ти йому, Ігорю, — тихо  вставив Славута.

— Мабуть, що  так,  — погодився князь. — Ну  їдь! І хай бережуть тебе  всі  святі!

Він обняв Славуту, поцілував у лоба.  Розчулений Славута поцілував князеві поранену руку.

— Там  у моїй  торбині залишилася мазь  — прикладатимеш  до рани, Ігорю... І хай  береже тебе  Бог!

Він  ще  раз  поцілував князя, обняв Ждана, Яня  та Рагуїла,  що  приєднався до  них,  і сів  на  коня, яким приїхав тисяцький. Помахав рукою:

— Прощавайте! І хай  вам  добре  ведеться!..

8

Того ж  дня, в  обідню пору, до  Кончака на  курултай[72] зібралися хани, що  брали участь  в  битві  на  Каялі. Велике ханське шатро ледве  вмістило всіх.

Сиділи кружка, попід стінами, на  шовкових подушках, набитих перемитою вовною. Крізь відкритий верх  юрти  золотим потоком вривалося яскраве сонячне проміння, грало веселкою на  дорогих ханських шаблях.

Перед кожним на  лляних уруських скатертинах стояли вишукані страви та напої, на які  заради перемоги не поскупився Кончак, — плов  з ізюмом, политий топленим маслом, плов з  бараниною, приправлений шафраном,  засмажені лебеді  та  гуси, тушкована баранина та  лошатина, уруські шулики з  медом та  пшеничні пироги з  м’ясом та  ізюмом, солоний овечий сир, кумис, ромейські вина, хмільний березовий сік,   уруський варений мед,   заправлений  хмелем, холодна просяна буза.

Хани їли  вволю, пили скільки хотіли, хвалилися своїми подвигами на полі  бою, співали пісень, слухали акинів, які, награючи на двострунній домрі, прославляли їхні перемоги, а потім знову їли  й пили...

Коли  миски  й   глечики  спорожніли,  а  хани  почали попускати шовкові пояси,  Кончак  підняв  руку,   просячи уваги.

Акини і служниці-полонянки враз, низько кланяючись, вийшли з шатра, а хани, витерши масні губи  і руки  вишиваними уруськими рушниками, замовкли.

— Преславні достойні хани!  — гучний Кончаків голос прозвучав урочисто. — Нині ми  здобули велику перемогу — вщент розбили дружини сіверських князів, які,  зарозумівшись, увірвалися в саме  серце Дешт-і-Кипчака. Такої перемоги кипчаки,  відколи поселилися між  Волгою і  Дунаєм, не  здобували ніколи!

Кончак трохи   помовчав, промочив горло бузою. Хани слухали уважно: йшлося про  славу  їхньої зброї!  Але у декого,  особливо ж  у  хана   Кзи, роти скривилися в  недобрій посмішці. Ще  б пак!  Їм  ясно, що  всю  славу  цієї, без  сумніву,  значної перемоги Кончак намагатиметься привласнити собі.

Рябе, віспувате обличчя Кзи червоніє, зоб  надувається, як  у гюрзи, а очі  наливаються жовчю. Та  він  стримується, мовчить. Не  час! Бо  ще не забув, як  сидів  у цій  юрті  нещасним прохачем, коли Ігор  погромив його  орду  на  Сюурлії... Послухаємо, що  скаже великий (гм,  великий!) хан  далі.

— Преславні хани, — повів знову свою мову   Кончак, ніби  й  не  помічаючи косого погляду Кзи,  — а  чи  не  скористатися нам   з  такої щасливої нагоди та  не  вдарити на Переяслав та Київ, щоб  погромити і їх, як  нині погромили Сіверську землю? Взимку нас  спіткала на  Хоролі невдача, зате  нині перевага за  нами!  Майже всі  наші сили зібрані в один кулак, — і він  простягнув наперед важкий, як  молот, кулак, — а уруси  в розгубленні, вони пригнічені нечуваною поразкою, якої зазнав Ігор   зі  своїми родичами на  Каялі. Святослав Київський ще  не  зібрав свого війська, а Володимир  Переяславський не жде нас! Я закликаю вас,  хани, скористатися цією  слушною нагодою і завершити те,  до  чого прагнули великі хані  Шарукан, Тугоркан, Боняк,  до  чого прагнемо і ми,  — потіснити Русь, щоб  вона вже  ніколи не вилізла зі своїх  лісів  та боліт, щоб  ніколи не  була  загрозою для  Половецької землі!  Я вас  слухаю, хани!

— В  похід!  На  Русь!  На  Київ!  — схопилися Токсобичі, і Колобичі, і Єтебичі, і Терьтробичі.

— На  Київ!  — підтримали їх,  трохи  подумавши, Тарголовичі.

Але  мовчав Кза  Бурнович, мовчали його  родичі Бурчевичі  ти Улашевичі.