Розділ «Князь Ігор»

— Геть!

Охоронець злякано зіщулився, втягнув голову в плечі  і відстав на  половину кінського тулуба, щоб  не  бути  на  очах у хана  і разом з тим  не  проґавити жодного його  слова.

Опівдні передові загони підійшли до  Ворскли і з  ходу, не  зупиняючись, перемахнули по  льоду  на  той  бік.  І майже одночасно на  гіллястому дубі-нелині, що  високо здіймався над лісом, спалахнув вогонь, завалував смолистий дим і чорним стовпом піднявся у синє небо.

Кончак люто  вдарив кулаком по  луці  сідла.

— Прокляття! Уруська вита! Не пощастило скритно ввірватися на  Посулля! — І, повернувшись до  охоронців, кинув: — Погасити негайно! А спостерігачів піймати і привести до мене!

Сотня воїнів, збиваючи копитами снігову пилюку, швидко  помчала через  Ворсклу прямо на дим, що  ще  дужче  клубочився над  лісом. Незабаром полум’я згасло, а дим  поволі почав розвіюватись.

— Пізно, — процідив крізь зуби  Кончак, з’їжджаючи на дзвінкий лід ріки.

Назустріч мчав  гонець.

— Ну?  — зустрів його  суворо хан.

— Погасили!

— Сам  бачу... А полонені де?

Той  знітився. Очі  злякано забігали.

— Немає, хане... Уруси  втекли. Їх було  двоє  і вони мали четверо свіжих коней... Наші погналися по  сліду.

— Погналися! — передражнив Кончак гінця, ніби   той був винен, що  уруси  втекли, і ледь  помітним порухом руки відтрутив його  від себе.

Два  дні  половці рухалися від Ворскли до Хоролу. І весь час  Кончак похмуро горбатився в сідлі,  ні  до кого  не  заговорюючи, а на  звертання відповідаючи односкладно. Важкі думи  охмарили його  чоло.

Хоча  сила  у нього була  велика, ризикувати він  не  хотів. Ще  вирушаючи з Тора, поклав з ходу захопити Переяслав і обложити Київ. Це за тієї умови, коли б напасти пощастило несподівано. Та  несподіваності не  вийшло. Досі  в Переяславі  та в Києві б’ють  на  сполох. Святослав устигне зібрати князів, — у першу чергу  закличе брата Ярослава та  Ігоря Сіверського, — і  зустріне його об’єднаними силами: сам Святослав, Рюрик,  Володимир Переяславський,  Ярослав Чернігівський, Ігор  Сіверський з братією... Немало! А ще  ж може закликати князів смоленських, волинських, туровопінських... Ні,  допустити цього не  можна!

На  Хоролі, проти Лубна, він  раптом занедужав. Його трясло, поперек ломило. Ноги були як у льоду,  а голова — як у вогні.

Він  наказав вибрати зручне місце і стати  кошем. Сподівався тут  перебути хворість. Звідси  послав  нарочних  до Ярослава — просити миру  і дружби. Ними передав князюсріблолюбцю дорогі подарунки  — трьох  жеребців, шаблю дамаської сталі,  шитий найкращими ромейськими кравцями одяг  на  сорок срібних гривень.

Приманка вагома. Чи  клюне?

2