Розділ «Частина друга Із мого щоденника »

Я побачила одразу чотири пари цікавих дитячих очей. Вони дивилися на мене, застиглі в німім чеканні.

– Добридень, – привіталася я та посміхнулася. – У нашій родині нова дівчинка. Ви вже встигли познайомитися?

– Так, – сказала Даринка. – Ми вже спали вдвох на моєму ліжку.

– Її звуть Їжачок, – тицьнув у бік Іринки Андрійко.

– Чому ти її так звеш? Треба називати по імені, – зробила я зауваження синові.

– Мене всі так звуть, – говорить Іринка. – Бо я – Єжова.

– У неї зачіска, як у їжачка, – показує пальцем Мишко.

– І все-таки, негарно давати прізвиська, – повчаю я.

– Я буду відгукуватися лише на «Їжачка», – говорить Іринка.

– Я буду звати тебе по імені.

– Мені не подобається моє ім’я, тож я буду реагувати лише на прізвисько, – зауважує дівчинка, сміливо та трохи нахабнувато дивлячись мені у вічі.

– Я не звикла називати дітей за прізвиськами, – парувала я.

– А ви не моя мати, то і я не ваша дитина, – говорить вона трохи істерично.

– Діти мого чоловіка – мої діти, – я чітко хочу дати зрозуміти, що тут господарка я.

– Вам мало своїх дітей? Займайтеся краще своїми дітьми, а я звикла сама про себе дбати!

Мене як окропом обдало! Це вже було занадто! Ця маленька розмальована нахаба така зухвала! Роблю кілька великих вдихів та видихів, трохи заспокоююся.

– Віднині ти, Іринко, член нашої родини. Подобається це тобі чи ні, але у кожного з нас є свої права та обов’язки. Лише сумлінно виконуючи їх, ми встигаємо зробити за день багато справ та маємо час для репетицій та виступів. Правила установлюють у нас старші, тобто я та твій батько. Отже, перше правило…

– Та пішли ви всі знаєте куди зі своїми правилами?! – спалахнула Іринка. – Я живу за своїми правилами. Ось так! – сказала вона, задерла носа та вийшла надвір.

– Не треба її сварити, – говорить тихо Даринка. – Вона добра, лише вередлива та невихована.

– Це я помітила, – зітхнула я.