Розділ «Частина друга Із мого щоденника »

…червня 1974 р

Я звикаю до Іринки. Намагаюся зробити так, щоб не дивитися на неї, як на пам’ятку про зраду чоловіка. Хочу ставитися як до доньки Романа та сироти. Це важко, бо в кожній рисі дитини я вгадую чужу жінку. Вмовляю себе виділити риси Романа і не зациклюватися на інших. Я знаю, що я сильна, бо змогла чужого хлопчика полюбити, як свого. Не можна ревнощам осісти тавром на невинній дитині. Я повинна полюбити її як дитину моєї коханої людини.

Кілька днів поспіль намагаюся умовити Іринку змити папугові фарби з волосся, але дарма. Вона дійсно схожа на норовистого їжачка. Діти звуть її Їжачком, і схоже, це їй дійсно подобається.

Зараз Даринка та Іринка знаходяться у таборі праці та відпочинку при школі. Щоб було не сумно, я запропонувала дітям підготувати якусь виставу. На зборах вирішили, що розучимо «Снігову королеву». І тут мене осяяло – головну роль Снігової Королеви треба дати Іринці. Звичайно, перед цим треба буде переговорити з Даринкою, бо та мала неабиякі акторські здібності, і головні ролі найчастіше діставалися їй.

– Дариночко, люба, – сказала я, – це єдиний спосіб змити з її волосся цю жахливу фарбу.

– А іншого способу немає? – запитала Даринка з неприхованим відчаєм у голосі.

– Ти ж сама знаєш, як мені з нею важко.

– А яка роль дістанеться мені?

– Вибирай будь-яку.

– Я буду грати Ворону, – зітхнула Даринка.

– Дякую тобі, донечко, за допомогу, – сказала я та поцілувала її у маківку.

Іринка розпливлася в посмішці, коли я сповістила її про роль у виставі.

– Я?! Я буду грати Снігову Королеву? На справжній сцені? – не повірила вона своїм вухам. – А якщо я не зможу?

– Зможеш. Я тобі допоможу. Але тобі доведеться змити з волосся фарбу, бо перук у нас немає, а Снігова Королева не може бути схожою на різнокольорового папугу.

Три дні дівчата змивали з Даринки фарбу.

– Зітри червоний лак з нігтів, – зауважила я.

– А потім можна?

– Ні. Ти повинна увійти в роль. Снігова Королева має природну красу. На виставі я тобі зроблю грим сама. Обличчя затонуємо пудрою, я тобі приклею штучні довгі вії.

– Як у справжньої артистки?! – Іринка аж підскочила з місця.

– Звичайно. Ти ж будеш виконувати головну роль. Від тебе залежить успіх вистави. Якщо все буде добре, то зможемо показати виставу батькам учнів на перших загальних батьківських зборах.