Розділ «Частина друга Із мого щоденника »

…січня 1965 р

Зараз батько працює в колгоспній конюшні.

– Марійко, не хочеш завтра прийти до мене в конюшню?

– А що там є?

– Грім та Блискавка народили лоша.

– Справді?! – сплеснула я долонями. – Це варто побачити!

Вранці прокидаюся рано, а батька вже нема вдома.

– А де тато? – запитую матір.

– Побіг до лошати, не дочекавшись тебе. А ти б краще поспала якусь зайву годинку.

– Ні-ні! Я піду до нього, – кажу я й підхоплююся з ліжка.

Похапцем випиваю чашку молока, вдягаю мамині валянки та поспішаю до конюшні.

У конюшні стоїть специфічний запах. Тут завжди запахи коней змішуються з пахощами сіна та вівсянки.

– Прокинулася, Марійко? – лагідно посміхається батько. – Ось це наш Грім.

Підходжу ближче. Грім втягнув носом повітря, вишкірився та тихо заіржав.

– Красень, а не кінь, – кажу я і простягаю коневі грудочку цукру, яку встигла прихопити з дому.

Грім, дужий та гарячий, покосився на мене, але ласощі все ж забрав з руки, легенько доторкнувшись губами до моєї долоні.

– А це Блискавка? – цікавлюсь.

Кобила стривожено заіржала, вдарила копитами дерев’яний настил. Простягаю їй шматочок цукру. Вона обережно, самими губами, приймає від мене гостинець. Новонароджене лоша вже стояло. Його тоненькі ніжки ще дрібно тремтіли. Вони були такі довгі та красиві, ніби виточені з червоного дерева, яке щойно відшліфував до блиску вмілий майстер.

– Який красень! – кажу я захоплено.

– Це не красень, а красуня, – виправив мене батько.